Мамо рідна, ти пробач мені,
Що так мало кажу про любов!
А роки летять, проходять дні, -
Небагато в нас про це розмов.
Мамо, ти, як сонечко, весь час,
Бо даруєш світло і тепло!
Вибач, що образила, й не раз,
І за все, що в нас не так було!
Мамо, за неправду теж пробач,
Матиму за це великий гріх.
Ти мій захист від біди й невдач,
Я вклоняюся за все тобі до ніг!
------------------------------------
І чим старшою щорік стаю,
Розумію, хто мені є хто!
Боже, маму бережи мою,
Бо без неї, в цьому світі, я - ніхто!
© Людмила Степанишена
