Мало, тату, ми ділилися думками,
А життя ішло собі, ішло...
Якось так воно, чи то з роками, -
Мало й тих розмов у нас було...
Більш не поговориш ти зі мною,
Залишив нас в цьому світі назавжди!
Поміж нами стала смерть страшна стіною,
Наробила нам в сім'ї біди!
Чом так сталось?! Жити б ще і жити!
Вірити не хочу й дотепер...
Як змиритись? Як це пережити?
Чом таким ти молодим помер?...
Ми так рідко, тату, бачились з тобою,
А рокИ все йшли собі у даль...
Оповите все життя тепер журбою,
А в очах - тривога і печаль...
© Людмила Степанишена
