Маленький хлопчик плаче, просить хліба,
Три дні не їв, від голоду опух.
Стоїть, благає і тормосить діда,
Бо в мами вже не чути серця стук.
Немає хліба, й крихти вже немає,
Бо тридцять третій надворі - голодний рік.
Примара чорна за вікном гуляє,
Здається, вже ступає на поріг.
В сусідськім домі вмерла вся родина,
Нема що їсти, голод і біда.
В кінці села теж мати будить сина,
Сама від голоду уже худа й бліда.
В селі вже не залишилось нікого,
У трьох хатинах тільки когось чуть.
Нема в кого просити допомоги,
І ті, що ще живі, теж смерті ждуть.
Жахливий біль судомить усе тіло,
Здається, вже і віддиху нема.
Помер дідусь і над старечим тілом,
Схиливсь хлопчина й слізно обійма.
А скільки їх в той рік "голодний" вмерло,
Шукаючи хоч крихточки собі.
Тож в пам'ять про оті невинні жертви,
В своїм вікні ти свічку запали.
Марина Лавришин
