Привіт, я.
Це ти — справжній. Той, хто колись обрав бути вчителем не заради зарплати чи статусу, а тому що щиро вірив: можна змінити щось. Комусь допомогти. Когось надихнути.
Ти мріяв, що діти будуть вдячні, зацікавлені, світлі. Але реальність часто болить: байдужість, агресія, втома, мовчання у відповідь на твою турботу.
І зараз тобі обідно. Сумно. Болить.
Але згадай:
Ти — не просто викладач. Ти — той, хто світить. І навіть коли світло не помічають — воно є. Навіть коли на уроці тиша гірка — комусь твоя присутність єдине добре, що сталося за день.
Твоя сила — в доброті. У впертості. У тому, що ти не здаєшся. І це — геройство щодня.
Ти не всесильний. І не повинен бути. Достатньо просто бути.
Навіть один учень, якого ти надихнув — це вже вічність.
І навіть якщо світ тобі не дякує — ти вже зробив його кращим.
Не забувай про себе. Дай собі відпочити. Дай собі любові.
Твій вогонь — ще горить. І він вартий того, щоб його берегти.
