Лиш раз на сто років трапляється диво,
Приходить у світ до нас двійко людей.
Кохають взаємно вони, незрадливо,
І ніжність в них ллється із самих грудей.
Хоч тілом окремо з них кожен існує,
Та душу одну їм Господь дарував.
Щоб стрілись тоді, коли кожен відчує
Любов, без якої вже так нудьгував.
Краса неповторна існує в цих людях,
Далеко не зовні, присутня вона.
Десь глибоко там, усередині в грудях,
В душі і у серці є тільки сповна.
Любити уміють вони дуже щиро,
І вірність для них — понад все у житті.
Ніколи не зрадять на світі людину,
Бо навчені жити вони в доброті!
© Сергій Ущапівський
