Липень! Липень! Ти проґавив липу.
Он, вона сердешна, одцвіла...
Поки ти з дощами в мандрах хлипав,
всі суцвіття Червню віддала.
Липень! Липень! Та, ходи до хати!
Досить волочитись по полях.
Буду тебе медом частувати,
з тої липи, наче короля...
Застелю обрусом білим в ґанку
столик, де губився жовтий цвіт.
Я тебе чекаю до сніданку
і не зачинятиму воріт...
Ти прийдеш. Розхристаний і босий,
в полотняній льолі, без бриля.
За тобою шлейфом дикі оси
і дзижчання сонного джмеля...
Весь рудий та сонячний. Медовий.
У веснянках. З поглядом чорничним.
В косах дух степів, ледь-ледь квітковий,
барви літа -- жовтий та пшеничний...
Мляво сядеш в крісло. М'яко й тихо.
Оси облюбують мед із липи,
то для них найліпша в світі втіха.
І джмелі, об'ївшись, будуть хникать...
Мовчимо. Та, що там говорити.
Літо в повні. Сонце аж пече...
Ще не варт зітхати та журитись,
ще не скоро осінь зазирне...
Ще наварим меду та варення,
погостюєм чаєм при зірках...
Загорнéмо спогади у жменю
і підем до Серпня, по житàх...
02.07.2023
Людмила Галінська
