"Люлі - люлі" - гойдає матуся колиску.
Місить тісто і хліб із сльозою пече.
А ракети свистять, ходить смерть зовсім близько,
І осколок мою Україну січе.
Все злилося в суцілля: і день, й чорні ночі.
Навіть й ранок зчорнів, аж відколи війна.
Безліч крові і сліз наші бачили очі,
І щодня знову кров, і дочасна щодня сивина.
Вся у вирвах рілля, невигойні скрізь рани,
Цілить бомба ворожа у серце землі.
А травичка чекала, що крига розтане,
Й змерзлі мріяли вишні, що злетяться джмелі.
Запізніла весна стала думку гадати:
Чи потрібно цвісти як вирує війна?
Та лелеки летять вже до рідної хати,
І весна вже іде, і вже сумнівів жодних нема.
Т. Семенченко
