Тоді...2.06.25р.
Тоді, коли ще не було війни...
Звучать слова ці іноді банально...
Не знали ми ще болю без вини,
Життя було простим, це ж так реально!
Тоді, коли ще не було війни...
Усі ми спали в теплих ще постелях.
Уранці мирно на роботу йшли,
А діточки катались в каруселях...
Тоді, коли ще не було війни...
В чужі країни ми ще не втікали!
Сини і доні ще живі були!
Кордонів ще своїх не захищали!
Смертей не знали ще тоді страшних...
Ракети смерті тут ще не літали!
Не чути ще було сирен таких!..
І дрони наших діток не вбивали!
Сини і дочки на війну не йшли,
Росія ще на нас не нападала!
Тоді ще ми щасливо так жили!
Й орда не виставляла свої жа'ла!
А зараз що ми маєм, як живем?
Життя реальне кажеться кошмаром!...
Немовби в прірву котимось, пливем...
Країна вся охвачена пожаром!
Солдати гинуть у боях тяжких!
Хороним, плачем, скрізь хрести, могили...
Втрачають мами діток дорогих!...
Везуть, везуть додому домовини...
Трьохсоті і двухсоті на щиті...
Голосять мами, а батьки сідіють...
Радіти як чи літу, чи весні?...
Страждають люди і про мир лиш мріють...
Війна іде, не видно їй кінця!
Руйнуються, горять дома і люди!
Біда, печаль, біль нестерпима ця...
Вмирають наші людоньки повсюди!
Тоді, коли ще не було війни...
Не знали ми ненависті і злості!
Маленькі дітки, вбиті без вини!...
А в полі, в лісі - скрізь ворожі кості...
Прийшли на нашу землю воювать?!
Отут, в нашій землі і залишались!
Бажали грабить і людей вбивать?
Ви нелюди, ви ними і остались!
Ми мирні люди, нам нащо війна?
Ми хочем тиші, спокою і миру!
Скоріше хай закінчиться вона!
Ми Богу молимо молитву щиру!
Л. Вернигора.
