Яке то диво — мати знов світанок,
захований у росах поміж світу.
І слухати, як стогне сонний ґанок,
ховаючи хрущів в обіймах квіту.
Яке то диво — ця весна бузкова,
що гонить човен в черешнéві мрії.
І срібний місяць, мов чиясь підкова,
кривий та давній, сповнений надії...
Яке то щастя — мати дім старенький,
кота рудого, сад та капці з пухом,
кавóвий кухлик, що лишивсь від неньки,
з надщербленим од літ кумедним вухом...
Яке то щастя — чути шелест вітру,
збирати ябка, аґрус та горіхи.
Наповнити зерном стару макітру
скропивши медом, дітворі на втіху...
Яка то розкіш — бути лиш собою,
без силіконів, масок, декорацій.
Любити світ. І прагнути спокóю,
лишивши метушню та рій сенсацій...
Яка то розкіш — споглядати небо,
високе й чисте, мирне, з "баранцями".
Забувши про "я знаю" і "так треба"
життя спивати дрlбними ковтками...
15.05.2024
Людмила Галінська
