Прийшли дощі.
Холодні, розтріпані та булькуваті...
Сіли на ґанку, льопають босими ногами.
Тихо.
Ні душі.
Ранок заспав.
Заколисали його ті босоногі гульвіси.
Украли всі зорі собі до кишень.
Тихо-таємно напнули ряднину на жовте око щербатого місяця.
Сидять, булькають...
Травень нині козириться.
Холодний, наче Весна його відпровадила з гарбузом.
Злигався з тими гультіпаками та й бунтують разом.
Як здуріли...
Ляпали, льопали, аж знудилися.
Стежку геть розмулили.
З ринви потічки шубовськають, ніби у водопада граються.
Калюжі, як старі мотрони, розповзлися усеньким подвір'ям.
Мокро.
Засиділися.
Жбурнули пригорщу води старому бузку за комір.
Бризнули срібним намистом попід порогом, туди, де конвалії з минулого року приблудилися.
Рясно скропили садок і притомилися...
І стишилися.
І під мокру рясу старого Травня заховалися. зрідка ляпаючи великими цятками по скляних люстрах розповнілих "мотрон".
Мокро.
Тихо.
Ранок заспав.
17.05.2025.
Людмила Галінська
