Падає долу біле пелюстя, котяться весни у прірву буття.
Падаю з ними. Живу і молюся. Шию червоним буденне життя.
Може, колись, озоветься сей травень спомином
світлим, як день,
Ляже до сховку сухеньким суцвіттям поміж
чужих одкровень.
Може, між осені будуть крутитись млосні парфуми бузку,
Буду шукати під листям черленим мрію тендітну й крихку...
Переминають отак неминуче травні у жовтих сандалях кульбаб,
Переступаю за ними у літо, не оцінивши обману масштаб...
Я і не я... Ніби з іншого часу. Боже, хто весни мої позбирав?
Хто так хутенько, як злодій багдадський, травні од мене украв?
Падає долу біле пелюстя...
21.05.2025
Людмила Галінська
Всі світлини з
