І нікуди уже не втечеш.Не повернеш до витоку більше.
Так минає весна. Ще живеш. І надію тримаєш на ліпше.
Обернешся собі мимохіть і замрієшся стиха на квітку.
І згадаєш з минулих століть терпкі пахощі терну улітку.
Так стоїш на межі цих часів, поміж літa,, загублена в травах,
Ніби вчора, стрічала шпаків у рожево-брунатних загравах,
І вплітала у коси зіллЯ, милувалась люстерком
сріблястим...
Нині — інша, якась не своя. Не радієш сукенкам квітчастим...
І нікуди уже не біжиш, хоч ще безліч доріг перед тебе,
А думками — летиш і летиш, оминаючи весни, до неба...
25.05.2025.
Людмила Галінська
