Літо попало під протяг...
Якось, не стало його.
Осінь в гумових чоботях
крутить колишнє кіно.
Хмари у небо вплітають
сиві пасéмка свої.
Десь над землею латають
стьожками вись журавлі.
Хтось підфарбовує листя,
пòтай вбирає кущі
в гарне, коштовне намисто.
Сіються ситом дощі...
Сняться каштанам пригоди,
з тріском от-от полетять.
Ждуть у колисках нагоди -
скоро дітей звеселять.
Знов павучки-непосиди
бабине літо прядуть.
Пахне спізнілим ще медом,
оси нектари крадуть..
І у буденних турботах,
як витинанка із квітів,
пізній метелик,, в скорботах,
так виглядає ще літа...
07.09.2021
Людмила Галінська
