Залишý в душі собі окраєць
магії втікаючого літа.
Доки флейта осені не грає,
я ще раз згублюся в його квітах.
В пахощах п'янкої матіоли,
під сюїту коника, вечірню...
Загадаю те, що ще ніколи
не було так правильно і вірно.
Знаю, що холодні стануть ранки,
вечір мовчки хустку покладе.
Яблука, що звуть усі "циганки"
крàдуть барви в літа де-не-де.
Знаю, що пихаті чорнобривці
у віночки вже не заплету.
І жоржині, гоноровій дівці,
довго ще цвісти. А я піду...
Там, де флейта осені заграє,
там, де квіти, та уже не ті...
Залишý в душі собі окраєць
літа. В ньому осені ключі.
06. 08. 2021
Людмила Галінська
