Вже літо стишує ходy
і сонцем яблука цілує.
Ховає роси у траву,
як дівка сльози. Ще не чує
тривожних криків журавля
в прив'ялих хащах попід ранок.
Сповільнює політ джмеля,
що пòвнить медом цілий дзбàнок.
Ще їжаки собі сопуть
і крàдуть груші на гостину.
А павуки ниткù снують
на нòву шовкову хустину.
Та літо стишує ходу...
І тягне дні солодким трунком.
Цілує, наче молоду,
усе живе, п'янким цілунком.
30. 07. 2021
Людмила Галінська
