Літо яблука вмиває. Плачуть босі...
Скільки в долі того раю? Скоро осінь.
Скоро хустка й черевики. Ще й тумани.
Цвіркуни, старі музики, літо тане...
Хоч цілує ябкам щоки. Чепуриться.
Шарудять з-за брами кроки. Сум ятриться...
Плачуть двоє -- ябка й літо. Скоро осінь.
Мокне сад в обіймах світу, щось голосить...
І зітхає мокре гìлля. В папіроси
скрутить листя жовта пані. Та, що осінь...
Одягне пістряву хустку. Хватить раю.
Літо піде у відпустку... Знаю, знаю...
01.08.2023
Людмила Галінська
