Потанцюєм, Літо, наостанок?
Притулюсь до тебе, як оса...
Перелито медом давній дзбàнок,
капотить нектар. Яка краса...
Затанцюєм, Літо? Як бувало
у дитинстві, в травах, босяка...
В сарафані з крильцями, зухвало,
оминувши хащі з будяка.
Посмакуєм вишні перестиглі,
напечем оладок та млинців.
І почуєм як на ґанку скиглять
сонні гноми, просячи дощів...
Чуєш, Літо? Я також не чую...
А колись же бачили дивà.
Навіть в снах тепер вже не танцюю
і млинців таких смачних нема...
Потанцюєм, Літо? Ще ж не осінь.
Завтра серпень серце звеселить.
Як колись, малі, щасливі й босі
угорі шукатимем блакить...
Маю сукню, навіть крильця маю
з крепдешину, лéгкі, як тоді...
Потанцюєм, Літо? Я чекаю...
Ще ж не осінь. Ми ще молоді...
27.07.2023
Людмила Галінська
