Лінгвістична казка - це дуже цікавий вид навчання, який найкраще себе зарекомендував для учнів молодших і середніх класів. З її допомогою можна захоплююче розповісти про правила української мови, члени речення, різних частинах мови. Це легко, цікаво і пізнавально.
За допомогою гри лінгвістична казка пояснює правила і закони мови. Хоч вона з'явилася на світ набагато пізніше традиційних фольклорних казок, у неї обов'язково повинні бути свої герої, елементи чарівництва і казкові перетворення.
Композиційно лінгвістична казка складається з приповідки, зачину, самої дії і кінцівки. При цьому характерною рисою є те, що в кінцівці обов'язково робиться наголос на лінгвістичні поняття, які випливають зі змісту самої казки.
Казка про Антонім 
Жила в одному далекому місті огрядна жіночка на ім’я Лексикологія. І був у неї синок Антонім.
Якось відправила матуся його в магазин за смаколиками. Антонім не зволікаючи побіг до магазину та під час подорожі траплялися з ним якісь незвичайні події: хлопчик попросився під’їхати на кінній підводі, а чомусь їхав верхи на коні. Та Антонім не звернув на це уваги, аж поки не побачив, що їде в інший бік від магазину.
Гей, тпрууу!.. Чому ми їдемо в інший бік? – закричав хлопчик.
В інший? Не може бути такого. Ти ж сам обирав дорогу…
Хлопчина засмутився, зіскочив з коня і побіг по дорозі, геть від дивакуватих подорожніх.
Біг так швидко, як тільки міг, а кроки були повільні та маленькі…
І ось, нарешті, Антонім дістався до потрібної крамнички.
Підійшов до дверей, на яких великими літерами було написано: «НА СЕБЕ».
Хлопчик смикнув двері на себе, але вони не відчинилися, тоді він спробував штовхнути їх… І,о диво, двері піддалися. Він прошмигнув всередину й забув чого прибіг до крамнички: тут скільки було всього смачного, що очі розбігалися.
Антонім обрав рогаликів з пломбиром та цукерок.
По дорозі додому хлопчик захотів відчути солодкий смак цукерки, швиденько розгорнув одну й поклав до рота, та цукерка виявилася гіркою, мов полин.
«Тьфу, що за нісенітниця!» - вигукнув Антонім. Не встиг він виплювати гіркоту з рота, як перед ним з’явився кумедний чоловічок. Не назвавши свого імені, чоловічок тицьнув Антоніму книжечку і щез так само швидко, як і з’явився.
« Гру-пи слів за зна-че-нням, - прочитав Антонім. – Хм… Цікаво, що ж це за групи такі?.. Розгорнув книжечку і продовжив читати: « Синоніми… Антоніми… О, Антоніми, брати мої чи що? Слова з протилежним значенням… Протилежним, так ось воно що…» - тепер для хлопчини все стало зрозумілим: і чому швидкісний біг був таким повільним, і цукерки – гіркими…
Похнюпив Антонім голову і пішов додому…
Казка як букви один до одної в гості ходили
Давно то було, ще за часів неписьменних. Почали в одній країні букви з’являтися. Спочатку Аз виникла, потім Буки, далі Віди. Народжувалися вони одна за одною швидко-швидко й так само швидко підростали. А як стали дорослими, вирішили в гості одна до одної навідатися. Зійшлися декілька літер в одній хатині, аж глядь, а кожну з них так і тягне одна до одної. Зліпились вони докупи і утворилось слово.
І зрозуміли вони, що якщо збиратися в купку певними літерами, то можна утворювати нові слова. А словами тими називати речі навколо себе.
Радості їх не було меж від такої знахідки.
Казка про Тлумачний словник
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля…
М.Рильський
Жив собі якось Тлумачний словник. Мав багатий одяг із сотні сторінок з різними візерунками-словами. Був уже далеко не молодий. Та й вид мав не досить привабливий. Кожен раз як хтось не знав якогось слова, хапав до рук того Словника та гортав, шукаючи його серед тих хмар слів.
Хазяї в Словника були різні: хто обережно гортав сторіночки, а хто шматував їх чимдуж.
Любив Словник тих, хто його беріг і на знак подяки швидко знаходив потрібні слова та відкривав їм свої таємниці.
І, так само, як перших любив, так і нечепур ненавидів – тільки-но потрапляв Словник їм у руки, як деякі сторіночки були пожмакані, а то і взагалі, порвані… А він так хотів бути їм корисний…
Одного разу Словничок потрапив до рук дівчинці, яка його вподобала і вирішила допомогти йому, полікувати, підклеїти сторіночки, підправити обкладинку. А натомість навчитися у Словничка новим цікавим словам.
Він настільки зрадів новій хазяйці, що відразу помолодшав на кілька років, розправив куточки і підняв голову вверх. Дівчинка лікувала Мудреця, а сама жадібно хапала нові слова до своєї скарбнички.
Словник не міг нарадуватися. Його радість не припинялася навіть тоді, коли дівчинка поставила його на поличку до інших книг.
Як тільки стемніло книги почали перешіптуватися між собою, їм цікаво було дізнатися про пригоди нової книги. І Тлумачний словник почав розповідати про свої подорожі від різних хазяїв та як йому жилося останнім часом. Книги слухали, затамувавши подих. « Вона така добра, підклеїла мені навіть куточки на обкладинці… - промовив Словник під ранок. – Я від неї ніколи не піду!»
У вікні блимнуло сонечко… Книги зашаруділи листками і швидко вмостилися на свої місця.
Казка про частини слова
Якось одного разу вирішив Корінь в мандри податися. Йшов він день, йшов другий, як ось перед ним постала гарна хатинка.
Корінь постукав у двері… ніхто не відчинив. Корінь удруге постукав… і знову тиша. Він легенько штовхнув двері і вони відчинилися. Перед очима Кореня з’явилася простора ошатна кімната, він пройшов углиб і погукав: «Агов! Є хто вдома?» Ніхто не озвався, Корінь осмілів і почав оглядати інші кімнати в хатині. Йому так сподобалася ця затишна будівля, що він вирішив оселитися в ній. Першим ділом прибрався довкола, познімав павутиння та пил, підмів підлогу та повимивав шибки на вікнах. І домівка засяяла чистотою. Корінь повисаджував квіточки в горщики та прикрасив ними підвіконня. А на ґанку над дверима червоною фарбою вивів каліграфічними буквами «Словотвір».
Та прожив у самотності Корінь недовго. Аж ось одного літнього дня почув стукіт у двері. Відчинив їх, а там на порозі стоїть низенький чоловічок.
Добридень, пане, я Префікс. Чи можна мені у вас зупинитися на ніч, трошки відпочити, а то виснажився я блукаючи по світу на самоті, - мовив чоловічок і пройшов до хатини.
Звісно, добродію, проходьте до кімнати та почувайтеся як удома, - відповів Корінь.
Так і зажили вони удвох. Не в самоті ж проживати вік.
Недовго товариші насолоджувалися компанією один одного… в один похмурий дощовий день почули вони гучний стукіт у вікно. Обидва кинулися відчиняти двері, щоб поглянути, хто ж так стукав.
На порозі стояв довготелесий парубок, головою схожий на трикутник. Друзі перехопили погляд один одного і посміхнулися – таких гостей у них ще не було.
Не мокни, друже, проходь швидше, - промовив Корінь, відступивши убік, даючи пройти гостю.
Як же звуть тебе? – запитав Префікс.
Я Суфікс, - процокотів ледь чутно гість, - дозвольте мені у вас погрітися, бо так замерз під цим клятим дощем.
Грійся, - промовив Префікс, підставляючи стільчик поближче до печі.
А Корінь вже заварював гарячий чай для нового знайомого.
Так і Суфікс прижився поруч з Коренем.
Стали вони жити-поживати,добрі діла робити.
Тільки сумно їм було – нічого в їхньому життя не мінялося. Аж доки до хатини не завітав хлопчина, Закінченням його звали. Враз життя заграло барвами. Товариші навесні городик засадили, садочок налагодили з молодими деревцями, змайстрували сарайчик біля садка і курочок приручили.
Все б нічого та Корінь занудьгував за своєю сестрою, яка лишилася на батьківщині. Засумував так, що захворів. Префікс швиденько знайшов адресу Основи і написав листа їй з проханням якнайшвидше приїхати до брата.
Основа не забарилася вже через декілька днів була на порозі їхнього дому. Радощів Кореня не було меж.
За цей час, що хлопці жили разом, вони стали такі рідні одне одному, як брати . основу прийняли як свою.
Так і залишилися вони жити в тихому спокійному пралісочку в своєму затишному будиночку з дивною назвою «Словотвір».
