Ще трохи - і літ юнацьких
не знайдеш, як вітру в полі.
Дорослою стала зненацька.
Змужнілою стану поволі.
Поволі, поволі, поволі
над серцем здобуду владу -
навчуся не плакати з болю
і в щасті дам собі раду.
Тоді не подумай, друже,
що вже відшуміли зливи,
що серцем я стала байдужа
і словом стала зрадлива.
Ти знаєш - великі ріки,
спокійні, глибокі, холодні -
в собі затаїли навіки
і вир, і каміння підводне.
То хай же літа юнацькi
зникають, як вітер в полі...
Дорослою стала зненацька.
Змужнілою стану поволі.
