Веснянки починали робити з 14 березня. У давнину цей день вважався першою зустріччю весни. З цим днем пов'язані особливі прикмети. Вважалося, що Авдотья зберігає ключі від весняних вод, і якщо захоче, то пустить воду, а ні - так і затримає, або морози напустить.
Початок весняних вітрів теж асоціювалося з 14-го березня, тому Веснянку прозвали ще й Свистуньей, примовляючи: «Ось ті на! Приїхала Свистунья».
А ще Веснянку-Авдотью іменували Небо. Небо - з-за того, що сніг починав «прищитися», тобто осідати, злежуватися при таненні. Тому і говорили: «Плющиха провела плюшки».
День весняного рівнодення, коли, згідно з міфологічними поглядами наших предків, відкривалися двері Вирію і на землю прилітали жайворонки - вісники відродження і того, що весь простір навколо прокинулося після зимового заціпеніння. Саме тоді - у погожий весняний день - дівчата виходили вишивати на вулицю і робили веснянок - яскравих ляльок найнеймовірніших забарвлень. Волосся у традиційних лялечок «Веснянок» завжди були з яскравих ниток. Лялька давалася на радість, на майбутні надії, на здоров'я. Ранньою весною вона повинна була яскравими фарбами нагадати, що скоро прийде тепло і земля стане такою ж яскравою, як вона сама. Веснянку берегли до наступної весни, а потім майстрували нову. Лялька зберігалася пам'ять про минулу весну, про тепле літо, про холодну зиму. Ляльку зазвичай робили розміром з долоньку. Хоча вона й невелика, а сили та сонця в неї в запасі до наступної весни. Веснянки були оберегами юності, краси, тому мали веселий, яскравий, життєрадісний образ. Обов'язковим їх атрибутом була довга коса райдужних відтінків, та сама коса, про яку в народі здавна говорили - дівоча краса. Тому косу ляльки неодмінно прикрашали стрічками, намистинами, першими квітами. Коса також була втіленням дівочого щастя.Дарунок такої ляльки чоловіку означав побажання йому довго залишатись молодим та життєрадісним, жінці — бути завжди чарівною і привабливою.
