Лежить боєць в окопі просто неба,
Сьогодні надто душно в бліндажі,
Вдихнути кисню свіжого потреба,
Та й нерви, як то кажуть, на межі.
На ньому форма місяць вже не прана,
Змішався запах поту й цигаро к,
Крізь штанку кровото чить свіжа рана,
Не гоїть подорожника листок.
Лежить боєць.. не відчуває болю,
Точніше, він до болю вже привик,
Лиш рветься з глибини душі на волю
Якийсь несамовитий дикий крик.
Стисну ло груди, знов неспокій в серці,
Хто зна, чи завтра стріне день нови й,
Не сміє бідолаха зняти й берці,
А раптом за хвилину знову в бій..
Застряг в думках, неначе у зато рі,
Згадав собі вчорашній "зорепад",
Палало в небі.. тільки то не зорі,
То розірвався фосфорний снаряд.
Будинки тліли у селі за милю,
Руїни вкрила кі птява й зола,
На щастя, тиждень то му у неділю
Людей евакуйо вано з села.
Лежить боєць.. заснув би, та не хоче,
Здригнувся. Знову вибух пролунав.
-Терпи, солдате.. - сам собі шепоче,-
Якщо костюм на кі тель поміняв.
Колись в книжках писатимуть про тебе,
Про охоронця спо кою та сну..
Лежить боєць в окопі просто неба
Й оплакує скатовану весну ...
©Тетяна Бойцун
