Летять роки, мов цвіту пелюстки,
На зміну дню приходить надвечір'я...
Мудрішають і мрії, і думки,
Милішає, у спориші, подвір'я...
Цвіте біленько в косах сивина,
У голові барометр оселився,
А тут ще клята бісова війна
Марнує нерви й час, що залишився.
Я Богу вдячна, що я ще живу,
Збираю врожаї й слова у вірші...
Топчу стежину і на ній — траву,
Шепочу: "Господи, аби не гірше".
Мені себе не шкода і не жаль,
Я за дітей Всевишнього благаю:
"Пошли їм чисту й мирну синю даль,
Вділи на долю хоч краєчок раю.
Щоби зазнали щастя на землі
І щоб любов постукала у серце...
Щоб діточки родилися малі,
Щоби достатком повнилось відерце...
Дай миру, Боже, цій святій землі,
Верни живим додому дітям тата,
Всім матерям віддай живих синів,
Що зараз обіймають автомата.
Прости нас, милий Боже, за гріхи,
Бо на землі святих давно немає,
Пошли усім, хто сіє — колоски,
Діждатись дай усім, хто десь чекає...
Над людом зглянься, відведи біду,
Дай злагоди і розуму народу,
Дай плоду всім деревам у саду,
Пошли всім — хліб, і сіль, і чисту воду..."
Людмила Муріна
