Леся Українка. Драма-феєрія "Лісова пісня"

Драма-феєрія "Лісова пісня" аналіз твору

Автор – Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)

Рік написання – 1911

Літературний рід: драма.

Жанр: драма-феєрія (твір, у якому реальне поєднано з фантастичним, є каз­кові персонажі).

Художній напрям: модернізм: неоромантизм.

У драмі-феєрії «Лісова пісня» оспівано красу Волині. Саме на Волині відбуваються події твору.

Тема та ідея драми-феєрії "Лісова пісня"

Тема: зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах.

Ідея: оспівування краси людських взаємин, пориву до щас­тя, незбагненної сили великого кохання.

Провідний мотив: утвердження думки про високе покликання людини, її гармонійність, цілісність і безсмертя людської душі.

Головний конфлікт: зіткнення духовно–піднесеного й матеріально–приземленого

Головні герої драми-феєрії “Лісова пісня”

1) селяни:

Лукаш – молодий хлопець, у якого закохується Мавка

Лев – дядько Лукаша. Чоловік є символом єдності людини та природи.

мати Лукаша,

Килина – молода дівчина, яка стала дружиною Лукаша. У її образі втілено бездуховність та обивательську обмеженість

2) жителі лісового царства:

Мавка,

Лісовик. Символізує старість та поміркованість.

Водяник,

Перелесник – залицяється до Мавки. Він є символом молодості та волі

Русалка;

Другорядні герої: Той, що греблі рве; Той, що в скалі сидить; Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні.

Проблематика драми-феєрії "Лісова пісня"

В основу драми Лесі Українки “Лісова пісня” покладено таку вічну проблему – людина і природа. Леся Українка розглядає природу як більш гармонійний світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення, одуховлення. Наскрізний художній засіб твору — паралелізм та його специфічна форма — психологічний паралелізм: кожна дія починається ремаркоюпейзажем, де сконденсована атмосфера, що незабаром запанує у відповідній дії (рання весна — розквіт кохання в душі Лукаша; пізнє літо — в’яне його кохання, а з ним — й одуховленість; пізня осінь — перемога смерті). У такий спосіб авторка підкреслює нерозривний багатогранний (від психофізичного до містичного) зв’язок людини з довкіллям і природою.

• Людина й мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме можливість творити є ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, і мета досконалого мистецтва — у його здатності оживляти, одухотворювати, робити прекраснішим світ і людину, сіяти в людській душі любов. Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка (духовна грань Лукашевої душі, одухотворене єство природи), і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання — те, що стане сутністю її буття. Коли ж змінюється Лукашева душа (перемагає її матеріальна грань), він утрачає здатність грати. Лише в прикінцевій сцені ця здатність повертається й знову творить чудо, ще більше, аніж навесні, — тепер уже посеред сніговію його мелодія, усупереч навіть законам природи, перемагає смерть (зиму), приносить у світ тепло, цвітіння, відроджує кохання, щастя, красу. Як змінюється музика, так змінюється все навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні звуки озиваються в заквітчанім гаю, тьмяний зимовий день змінюється на ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою в зоряному вінку. Лукаш кидається до неї з покликом щастя. Ось чудо мистецтва! Тільки у творчості людина стає вільною та бере участь у творенні світу.

• Першопричина людського горя, зла — у самій душі людини: Лукаш тяжко страждає й, зрештою, гине, бо неспроможний гармонізувати, урівноважити у своєму єстві духовну й матеріальну первини. Якщо головним для людини стає суто матеріальне, побутове, вона знищує себе.

• Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиний шлях — прощення, відповідь добром на зло. Хоча Лукаш завдав їй болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує й дає шанс для духовного відродження. Проте не сліпа сентиментальність чи слабодухість змушує її прощати, а саме одуховленість, мудрість, тонка чутливість її натури: вона зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його й жаліє тоді, коли він не може «своїм життям до себе дорівнятись». Мавка розуміє, що коли Лукаш зрадив, прирік на смерть її, то зрадив і себе. Ось чому немає в Мавки ненависті до Лукаша, жаги помсти, а тільки співчуття й прагнення допомогти та підтримати.

• Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки й Лукаша, найсвітліші в драмі та й у всій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають посправжньому щасливими, починають жити. Тільки коли картина гармонії світу в першій дії (весняний пейзаж) увінчується коханням двох людей, вона набуває завершеності й довершеності. Тобто лише любов є основою світу, саме вона дає сенс існуванню, є надметою всього. Проте, зіставляючи два різко протилежні образи Мавки й Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання — це постійна готовність до жертовності заради коханої людини, це щонайтонше відчуття її душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті.

• Трагедія самозради. Лукаш має чисту, світлу, прекрасну душу — це символізує його білий полотняний одяг у першій дії. Такою приходить у світ майже кожна людина. Потім хлопець зраджує свою чистоту й перетворюється на вовкулаку. Тобто, зраджуючи духовне в собі, людина стає моторошною потворою.

• Самознищення зла. Поміркуймо, хто робить нещасними матір і Килину. Та вони ж самі. Їхній егоїзм, невситима жадібність і лють отруюють усе довкола та їх самих. Усі їхні інтереси скеровані на придбання статків. Однак вони бідніють, бо багатство для них — не засіб, а мета. Це накликає обов’язково Куця й Злиднів (диявольську силу), що вижирають усе в оселі (у душі). Апофеоз самознищення зла — спровоковане Килиною спалення господарства (тобто людської моделі життєвого ладу). З лісу (світу досконалодуховного) мати й Килина тікають у село з надією на щастя. Однак і там їм не пощастить, бо втікачки везуть із собою Злиднів. Отже, причина їхніх нещасть — у них самих.

Історія написання драми-феєрії "Лісова пісня"

Цей твір був написаний всього лише за 12 днів липня у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства.

Прототипами реальних образів у драмі-феєрії були волинські селяни, подібні Левові Скулинському, розповіді якого письменниця ще дитиною слухала в Нечимному. Головним джерелом, з яких письменниця черпала матеріали для своєї драми, були реальне життя і його своєрідне відображення в усній народній творчості.

Композиція драми-феєрії "Лісова пісня"

Композиційно цей твір складається з прологу і 3 частин. Зовнішньою композиційною особливістю драми є відсутність поділу актів на яви. Пролог являє собою самостійну драматичну сцену, прямо не зв’язану з розвитком сюжету. Він вводить читача у світ природи, знайомить із фантастичними істотами, які заселяють волинські хащі та лісове озеро. У пролозі окреслюється недобре, вороже ставлення «водяного роду» до людини.

Зав’язка: Мавка прокидається від зимового сну, коли чує як грає на сопілці сільський парубок Лукаш.

Розвиток дії: молодиця Килина в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси. Коли Лукаш зраджує кохану і сватається до Килини, Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ.

Кульмінація: Мавка провалюється в підземелля «Того, що в скалі сидить». Відбувається найбільша

боротьба пристрастей. Тут Лукаш стає звіром і знову людиною, Килина закляла Мавку в вербу. Розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство.

Розв’язка: Лукаш замерзає, Килина з дітьми йде в село, Мавка перетворюється на вербу. Завершується твір прекрасним монологом Мавки. Звучить останній монолог Мавки.

Сюжет драми-феєрії “Лісова пісня”

Особливістю сюжету в “Лісової пісні” є поєднання в ній світу природи й людини.

Події в драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки розгортаються в такій послідовності: Мавка пробуджується від зимового сну — до лісу приходить Килина — Мавка повертає людську подобу Лукашеві — Перелесник обіймає вогнем вербу.

Перша дія. Старезний, предковічний ліс на Волині — до дуба, що на широкій лісовій галявині, прийшли будувати хату дядько Лев і його небіж Лукаш — від зимового сну прокидається Мавка, почувши гру Лу-каша на сопілці — Лукаш збирається наточити соку з берези, проте Мавка зупиняє його, адже береза — її сестра, а сік її — то кров — Мавка й Лукаш закохуються, перший поцілунок — Лукаш розповідає про те, що восени його хочуть оженити, від чого Мавка засмучується.

Друга дія. Пізнє літо — мати докоряє Лукашеві, що він все грає, а ро­бота стоїть — коли на подвір’ї з’являється Мавка, мати Лукаша каже їй, що не гоже дівці упадати за парубком, проте лісовій красуні ці людські міркування не зрозумілі — за Мавку заступається дядько Лев, аби його сестра не називала Мавку відьмою

— мати дає Мавці серпа й загадує жа­ти — Мавці не вдається цього зробити, бо з жита виринає Русалка По­льова й благає сестрицю не губити її красу — Мавка, щоб хоч якось ви­правдати себе перед матір’ю Лукаша, ріже собі руку серпом — на полі з’яв­ляється мати з молодицею й лає Мавку за неробство — приходить Лукаш і допомагає молодиці жати — Лукаш проводжає Килину додому

— за­смучена Мавка плаче біля озера й просить Лісовика зробити її такою, як була; Лісовик вбирає її в багряницю й срібний серпанок, у цей момент з’являється Перелесник і кружляє Мавку у вирі шаленого танцю — рап­том із землі зявляється страшне Марище і вмовляє Мавку піти з ним у далекий край, де «ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій» — тут з’являється Лукаш; побачивши бліду Мавку, каже: «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?»

— Лукаш поспішає до хати й просить матір готувати хліб для старостів, бо завтра буде сватати Килину — почувши ці слова, Мавка зриває із себе багряницю й просить Марище забрати її із собою — вони зникають під землею.

Третя дія. Хмарна осіння ніч — біля хати Лукаша чорніє постать Мавки — з лісу виходить Лісовик і дивується, що Мавка тут, а не в «То­го, що в скалі сидить» — Мавка пояснює, що саме він визволив її своїм злочином, перетворивши Лукаша на вовка — почувши вовче виття, яке доходило до кам’яної печери, Мавка розповідає, що прокинулась і си­лою чарівних слів урятувала Лукаша, повернувши йому людську подо­бу

— мати докоряє Килині, що та довго спить і погана господиня — Ки-лина, вибігши по воду, помічає постать Мавки й запитує, чого та при­йшла — Мавка відповідає: «Стою та дивлюся, які ви щасливі» — Килина говорить: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!» — Мавка раптом перетво­рюється на вербу — з лісу виходить Лукаш, на нього накинулася Кили­на й обізвала п’яницею, він відповів: «Мовчи! Не скигли!» — на запитан­ня Лукаша, куди подівся дядьків дуб, вона відповіла, що продала куп­цям, щоб не вмерти з голоду — з хати вибігає мати й радіє синові, скар­житься на тяжке життя з «отою відьмою»

— Лукаш докоряє матері, що їй судилося бути відьомською свекрухою — до них підходить хлопчик із сопілкою, зробленою з верби-Мавки, і просить Лукаша заграти на ній — Лукаш починає грати й чує голос Мавки, випускає з рук сопілку й запитує в Килини, що то за верба

— Килина просить Лукаша зрубати вербу, Лукаш ударив раз по стовбуру, замахнувся вдруге й опустив ру­ки — тут кинулася Килина, вихопила сокиру й замахнулася — у цю мить метеором-вогнем з неба злетів Перелесник і обійняв вербу, спа­лахнув вогонь і, досягнувши верховіття, перекинувся на хату — мати й Килина виносять із хати добро разом із Злиднями

— Килина просить Лукаша покинути ліс і повернутися в село — Лукаш не погоджується — Килина йде геть — аж тут з-за берези виходить легка, прозора постать Мавки і схиляється над Лукашем — Мавка ні в чому не звинувачує Лу­каша. Твір закінчується ремаркою, що сприймається як вірш у прозі (Лукаш починає грати, тьмяний зимовий день зміняється на ясну вес­няну ніч, Мавка спалахує давньою красою в зорянім вінці, Лукаш ки­дається до неї, білий цвіт огортає закохану пару, переходить у заметіль, коли завірюха вщухла, стає видно Лукаша, що сидить сам, прихилив­шись до берези, на його вустах щаслива усмішка, очі заплющені, з неба падає сніг).

Основні образи.

1. Лукаш — зовсім молодий хлопець («в очах ще має щось дитяче» — читаємо в ремарці), він — людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна до легкодумних залицянь Перелесника, які вона знала до цього. Не подібна її любов і до почуття самого Лукаша. Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.

2. Мавка, без сумніву, ідеалізований та сильний образ: на шляху до щастя її нічого не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради «людського хлопця» лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев.

3. Дядько Лев знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував й у свого небожа Лукаша. Він не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає.

4. Килина й мати Лукаша. Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові для того часу образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка сприймає природу як живу істоту. Мати настільки душевно загрубіла, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти лише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою справжню натуру. Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб — «корова турського заводу». Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не перемогла Мавки.

Чого навчає твір “Лісова пісня”?

Ця драма-феєрія Лесі Українки навчає любити природу, пізнавати її закони, з повагою відноситися до її багатств. У п’єсі природа постає як джерело творчості й натхнення. Показано також, як мистецтво облагороджує людину.

ВИКОНАЙТЕ ЗАВДАННЯ

• 1. Назва вірша Лесі Українки «Contra spem spero!» у перекладі з латини означає

А без надії сподіваюсь

Б мовчати — кричати

В надія помирає останньою

Г боротися до кінця

Д думки проти течії

• 2. Установіть відповідність

  Художній засіб	Приклад
  			1 риторичне запитання 2 риторичне звертання 3 анафора 4 гіпербола	А О, сліз таких вже вилито чимало, — Країна ціла може в них втопитись… Б Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота! В Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. Г Сі очі бачили скрізь лихо і насилля, А тяжчого від твого не видали… Д Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?

• 3. Установіть відповідність.

• 4. Яку роль відіграють символи в драмі-феєрії «Лісова пісня»?

• 5. За що лісова Мавка отримала дар Божий - безсмертну людську душу?

• 6. Як ви розумієте слова Мавки про Лукаша, що він «не зміг своїм життям до себе дорівнятись»?

• 7. Які ознаки неоромантизму властиві драмі-феєрії «Лісова пісня»?