Ленд–ліз
Запитала баба діда, пораючи кіз,
Що то воно означає слово те— "Ленд—ліз"?
Дід почухав свого чуба, поправив кашкета:
—О! Та я ж у цьому майстер! Слухай, по секрету!
От прийшла ти в магазин, ковбасу купляти,
А Маруська — продавчиня хоче так віддати.
—Як то так? Зовсім задарма? Без одної гривні?
Не запише та патлата! А мені й не дивно!
—Та не просто, а кредита на хлібець наложить,
А ти гроші віддасиш тоді, коли зможеш.
—А якщо я не віддам, буду без копійки?
Що ж тоді нам заспіває патлата Марійка?
—От і спише тобі борг, бо вона багата!
Хоч і ти на неї грішиш, що вона патлата.
—Чудасія! Це ти , діду , щось таке торочиш!
Ти ж мене за носа водиш! Дай- но гляну в очі!
—Добре, давай тоді наведу тобі інший приклад,
Бо ти дійсно в магазині безплатно не звикла.
От, дав мені кум Микола порося маленьке,
Трохи товчі, жому фуру, ще й мішок ячменьку,
А я йому через років п'ять, а може й більше,
Віддам назад поросятко, можна навіть й гірше!
— А якщо не дай Бог здохне? Мо яка тишена?
— Тоді нехай вибачає— пусто у кишенях!
Баба сіла на порозі,примружила око,
Щось міркує, десь у небо дивиться високо...
— Ну, ти сам, дід, напросився! Що тепер тут вдієш?
За Ленд-лізом мусиш віддать літа молодії!
Юлія Ілінська Драган
