Цвітуть сади, від вчора почали.
І перша побіліла абрикоса.
А потім слідом сливи зацвіли,
А потім алича зеленокоса.
Цвітуть вони, не знають про печаль.
І про бої на сході геть нічого.
Пелюсточки летять у синю даль,
А приймочки торкаються святого.
Запліднюється божая роса
Й стікає миром по весняній сливці.
Вже з вишні дим малиновий звиса,
Та й завмирає на сріблястій гілці.
Та й пахне вже солодким, не гірким.
Не тліє горизонт, а вже палає.
Повзе зі сходу то туман, то дим,
І Воїн світла східний фронт тримає.
А сад цвіте й не думає про смерть.
Не думає про заморозки в квітні.
Життя тече - зерно, солома, дерть,
А над ланами птахи перелітні.
А над землею сонячна блакить
І вітерець куйовдить яблунь коси.
Легенько дощик в шибку торохтить
І мочить мої білі абрикоси.
Г.Потопляк.
