Одного літа, котрійсь з жінок із поселення неподалік від гори, що збирались стати матір’ю, нестерпно забажалося грибів. Пішла вона в ліс і там у неї з’явилося на світ дитя…
Оскільки хлопчик народився на горі, то назвали його – Горяй. З плином років з хлоп’яти виріс пастушок, а з пастушка красень-парубок, для котрого після одного з свят Купала на Росі настала пора кохання.
І покохав Горяй дівчину Милану, та побратися їм не судилося. Пішов парубок захищати рідну землю від загарбників. Тяжким було розставання Горяя з Россю, родиною, з коханою дівчиною. На прощання, уникаючи стороннього ока, закохані піднялись на пагорб. І просила Милана Перуна, Дажбога, Стрибога дарувати Горяю життя на брані та повернути милого до рідного дому, а Горяй благав Купала, Ладу, Роженицю, як покровителів жінок, берегти його Миланку. Тут же поклялися, що вони будуть вірними один одному до кінця життя…
А потім для Милани тяглися довгі роки чекання коханого, часто зажурена дівчина виходила на пагорб виливати тугу і просити богів повернути до неї Горяя. Вже повернувся з походу додому князь Святослав, та нечисленні воїнами, серед яких Горяя не було…
Проте не вірилося Милані, що боги не встерегли її нареченого і сподівалася вона, що настане час і милий прилине до неї на кручу… Стояла якось дівчина на горі та співала тужливу пісню. А як скінчила співати, на горі з’явилися воїни великого князя Володимира – славного сина Святослава.
Почув князь пісню, вразила його історія вірного кохання дівчини. І почувши, що гора де вони стояли безіменна, Володимир наказав: за вірність Милани волею великого Святослава кручу називати Дівичою горою. Назву ця гора носить і дотепер.
https://dzvin.media/news/pro-zvytyagu-ta-lyubov-skeli-gory-ta-yary-u-legendah-cherkashhyny/
