Із поетичного зошита
Лариса Табачук "Монолог України"
***
- Душе моя як грішниця,
Та скільки ж в тобі вміститься
Ненависті, непрощення,
Хоч чиста від народження?
- Дітей моїх гвалтовано,
Міста мої сплюндровано,
Поля й ліси попалені,
Багатства всі розкрадені.
Сини мої –як янголи-
Зникають в небі птахами.
А я – до Неба свічкою -
Молюсь словами відчаю,
Чи то свята, чи месниця?
А дим туманом стелиться…
***
- Душе моя сповіднице,
Усе в цім світі зміниться,
Як меч на плуг поплавимо,
Знов на коліна станемо.
- Небесний Отче, каюся,
Що я співаю…
й лаюся.
Це біль всю душу сковує,
Ненавистю напоює.
Співаю Тобі оди я,
Й гострю знов меч для помсти я.
Очищена молитвою,
Брудню себе знов битвою.
Така ось, бач, сповідниця:
І каюся, і грішниця…
***
- Душе моя причаснице,
Що молиться і кається,
Пресильна ти і змучена,
Предобра і розлючена,
Очищена і праведна,
Вогнем страшним обпалена,
В підвали запроторена,
Безхліб’ям довго морена,
Як біла пташка зранена,
Безсила, закривавлена,
Із ворогом розлучена,
Безводдям ти замучена,
Наповнена молитвою,
І щирою, і тихою.
Очищена, причащена,
Отцем Небесним значена.
Свій одяг ти вибілюєш,
Мене любов’ю зцілюєш.
Безбожнице, стражденнице,
Гріховнице, святеннице,
Розтане дим туманами,
А сонце, що за хмарами,
Зійде над Україною
І принесе омріяні
Всім мир і ВОСКРЕСІННЯ,
Хто Божим є насінням.
