Нарешті… Сонячні промені обняли і моє місто! Весна! Її усі так довго чекали… Особливо дівчатка, які вже продумали зачіски на прийдешне свято 8 березня. Їм не цікаво, що колись жінки виборювали свої права, вони хочуть показати свою природню жіночність у співах, танцях, усмішках…
А в мене повний кошик роботи – атестація! Зовсім немає часу на пошук інформації, хоча завжди пишу розробки сама. Мені подобається готуватися до свята, проводити його, спостерігати за азартом в очах дітей, усмішками, плеском ідей…
Добре, що в мене є ціла група найкращих чарівників! Вони точно знають як проводити свята для дітей. І це не аніматори! Це батьки! Професіонально проводимо разом вже не один захід. В класі немає батьківського комітету. Є групи батьків за напрямками: навчання і відпочинок, дизайн + техніка, господарство. Як тільки я потребую допомоги – звертаюся до капітана корабля, а він вже організовує в своїй групі моніторинг серед батьків. Разом вирішуємо проблему. Але є питання, які потребують швидкого реагування: закінчилося мило, або серветки, треба поїхати в інший заклад -забрати конструктори, прийняти участь у конкурсі, вибрати подарунки до свята, відгукнутися на акцію “Милосердя”….Усі ці питання розв’язуємо групою Viber, хто може – відгукується, питання вирішуються одразу.
На початку деякі батьки хвилювалися, що, як завжди, тягнути всю роботу будуть ті самі ,але з часом і діти, і батьки відчули як багато ми можемо зробити разом. Девіз” Можу – допомагаю!!!” не просто рухає з місця весь учбовий процес, а робить його легким, цікавим і результативним! Батьки самі обирають засіб допомоги: не можу прийти на уборку, можу купити миючий засіб – купую, передаю в клас; можу купити плівку для ламінату – купую, можу заказати стрічки для свята – заказую, можу організувати і провести – іду і роблю, не можу сам – звертаюсь до батьків, шукаю підтримку.
У цьму трикутнику, коли всі діють разом, діти частіше бачать батьків в школі, відчувають їх присутність і тому менше хитрують, почуваються спокійно, відчувають, що ми одна родина і вдома, і у школі! Розуміють, що треба докладати зусиль для завершення справ.
Звісно, спочатку деякі батьки, спостерігали за роботою вчителя, батьків та учнів – нашим трикутником співпраці! Мали своє ставлення до цього процесу. Але у другому класі батьки почали активніше приєднуватися, цікавитися, пропонувати свою допомогу! Мені пощастило з батьками!!!
Може мій досвід стане в нагоді колегам.. Хочеться бачити нашу країну квітучою))