Квітневі досвітки проціджують туман,
дрібні пташки прокльовують відлигу,
друкує час мою настільну книгу –
моїх печалей сивий караван;
вони бредуть – мої труди і дні,
і в цих словах, що виросли стіною,
я маю право бути несмішною,
я маю право бути в тишині…
у цій весні, де цвітом сипле сніг
і посмішки чіпляються, як брошки,
я дуже хочу помовчати трошки
там, де лунає гомеричний сміх.
01.04.2023
(с) Наталія Ковалик
Ілюстрація з мережі
