Квітка бога сонця Аполлона..гіацинт

Аполлон - бог сонця

Хто ж не знає цю ароматну квітку, яку так полюбляють дарувати жінках весною? Квітка ця - подарунок Малої Азії, а назва її у перекладі з грецької означає "квітка дощів", оскільки на батьківщині вона починає розпускатися якраз із настанням теплих весняних дощів. Давньогрецька легенда стверджує, що Гіацинт був сином спартанського царя Аміклада й музи історії та епосу Кліо...

... А сталося це ще в ті далекі щасливі дні, коли боги і люди були близькими одне одному. Чарівний юнак Гіацинт, як оповідає легенда, котрого безмежно любив бог сонця Аполлон, одного разу розважався із цим богом метанням диска. Спритність юнака у цій вправі дивувала всіх. Та найбільше від успіхів свого улюбленця радів Аполлон. Проте маленький божок легкого вітру Зефір, котрий уже давно ревнував Аполлона до юнака, подув із заздрощів на диск і повернув його так, що той полетів назад і врізався в голову Гіацинта, вразившийого насмерть.....

...Горе Аполлона було безмежним... Марно обіймав він і цілував свого нещасного хлопчика, марно пропонував пожертвувати за нього навіть своїм безсмертям, - заживляючий і оживляючий своїм благодатним промінням усе суще, він не в змозі був повернути його до життя... Але як вчинити, аби хоч зберегти, увічнити пам'ять про дорогу істоту? Легенда оповідає, і ось промені сонця почали припікати кров, яка струменіла із розтрощеного черепа, згущували й скріплювали її, і з неї виросла чарівна, з чудесним запахом, червоно-лілова квітка, форма якої, з одного боку, нагадувала літеру А - ініціал Аполлона, а з другого - Y, ініціал Гіацинта; й таким чином у ній навіки з'єдналися імена двох друзів... Цією квіткою був гіацинт. Жерці Аполлона Дельфійського святобливо перенесли його в сад храму знаменитого оракула і відтоді пам'ять про дочасно загиблого юнака спартанці щорічно відзначали триденним святом, котре називалося "Гіацинтій". Свята відбувалися в Аміклах, у Лікінії.

У перший день, призначений для оплакування Гіацинта, заборонялося прикрашати голову вінками із цих квітів, їсти хліб та співати гімни на честь сонця. Наступні два дні присвячувалися різноманітним іграм, причому навіть рабам давали деяке послаблення, а жертовний вівтар Аполлона заповнювався щедрими дарами. З тієї ж причини, очевидно, ми нерідко зустрічаємо зображення як Аполлона, так і муз, прикрашених цією квіткою.

...Ведучи родовид з Малої Азії, гіацинт користувався любов'ю і жителів Сходу, особливо персів. Із Малої Азії гіацинт проник до Європи, і, перш за все, до Туреччини, де надовго зайняв місце у садах і гаремах...

До Західної Європи гіацинт потрапив лише у другій половині ХУІІ століття й перш за все - до Відня, котрий на той час мав тісні стосунки зі Сходом. Але тут його вирощували лиш найзавзятіші садівники. Загальним набутком він став лише тоді, коли потрапив до Голландії, в Гаарлем. Сюди його занесло, як розповідають, випадково - на розбитому бурею поблизу голландських берегів генуезькому судні...воно везло кудись різноманітні товари, а разом із ними й гіацинтові цибулини. Ящики викинуло на берег й розбило об скелі хвилями, а цибулини гіацинта розсипались по березі. Тут, на сприятливому грунті, гіацинт пустив коріння й розцвів. Спостережливі голландці звернули на це увагу й перенесли квіти на свої городи. З того часу шляхом схрещування, дбайливого догляду вони одержали ті дивовижні сорти, що стали предметом витонченого естетичного задоволення і джерелом величезного прибутку протягом століть...

...Із Голландії гіацинти перейшли перш за все до Німеччини(Прусія), а потім і до Франції. В Прусії їх почали вирощувати головним чином після переселення з Франції вигнаних Нантським едиктом гугенотів, котрі взагалі привнесли до Німеччини, й особливо - Берліна, тонкий смак до садівництва та квітникарства. Та особливої слави гіацинт набув у другій половині ХУІІ століття коли Давид Буше(нащадок гугенотів) влаштував у Берліні першу виставку гіацинтів. Виставлені ним квіти так вразили своєю красою й чудовим запахом усіх берлінських квітникарів, що багато хто з них ухопився за вирощування гіацинта з істинно німецькою ревністю і дбайливістю, як у недавній час - голландці...

....У Франції гіацинти також були дуже шановані, але не вчинили такого фурору, як у Голландії та Прусії. У 1787 році маркіз Гонфліє на публічному зібранні французької Спілки землеробства ознайомив парижан із своєрідним способом культивації гіацинта у воді : стеблом у воду, корінням - угору. Вигляд розквітаючого у такому положенні гіацинта вразив всіх. У воді листя гіацинта зберігало свої форму та величину, а квіти, хоч і виходили дещо блідішими, все одно були цілком розвинуті....

......Але ця чарівна квітка знайшла серед французів сумне застосування : її використовували для одурманювання тих, кого хотіли позбутися, і, справді, це часто-густо призводило до отруєння.. Знаходить свій відголосок гіацинт у творах поетів, письменнників - Фрейліграт , поема "Помста квітів", Едгар По , оповідання "Маєток Арнгейм"...