Куди спішити... Поки що нікуди.
Час зупинився біля ясенів.
Зникає метушня, лиш сум повсюди.
І запах жита з весняних ланів.
Оруна ніжно світиться росою.
Вертаються лелеки й журавлі.
І у повітрі пахне вже грозою.
Та звідки дим на грішній цій землі.
Та звідки сум, тривога і загроза.
Вони незримо павутину тчуть.
Стоїть дідусь біля старого воза
Й не знає, куди коні повезуть.
Куди життя поверне своїм дишлом.
Чого нам вітер завтра нажене.
Бубнявіють і розквітають вишні.
Але чомусь не радують мене.
Було таке? Та ні, не пам"ятаю.
Повсюди тиша й сповідь грішних душ.
Та я весну, свою весну чекаю,
В якій вона всміхається з калюж.
Г.Потопляк.
