Ксенія Держинська – оперна співачка з України. Двоюрідна сестра композитора Миколи Вілінського та музикознавця Олександра Оссовського. Вона підкорила слухачів своїм виключно академічним виконанням пісень. Майже не співала радянської музики, народних пісень або старовинних романсів, рідко виступала по радіо або в концертному залі.
Театр – саме він найважливіший та найголовніший в житті співачки. Зосередившися на роботі в оперному, залишила мало грамзаписів. Її мистецтво було завжди рафіновано-витонченим, інтелігентним. І може не завжди зрозумілим її сучасникам, але в той же час просте, душевне, сердечне.
Ксенія Георгіївна народилася 6 лютого 1889 року в Києві у родині спадкових дворян. Її батько – Георгій Георгійович – працював викладачем математики. Мати – Марія Никифорівна – походила з роду Залізняків і приходилася родичкою Миколі Вілінському, який мав родинні зв’язки із Марією Вілінською (Марко Вовчок). Освіту дівчина здобувала у Києво-Фундуклеївській гімназії – середньому загальноосвітньому закладі, першій в Києві жіночій гімназії.
По закінченню гімназії у 1907-му працювала викладачкою. Водночас брала уроки музики. У 1911 році потрапила на прослуховування до Сергія Рахманінова, який високо оцінив її вокальні дані. І вже за рік вона перебралася до Петербурга й вступила до консерваторії у клас до педагогині та оперної співачки Олени Йосипівни Терьян-Корганової. Окрім того, займалася дикцією, пластикою, сценічним гримом і вдосконалювала акторську майстерність.
Дебютувала Держинська в 1913 році в опері Сергіївського народного дому. Потім поїхала до Берліна вдосконалювати свій вокал, по поверненню її прийняли в трупу Большого театру, якому вона присвятила понад 30 років.
Її входження в життя театру було стрімким. Дебютувавши на сцені в партії Ярославни, вже протягом першого сезону вона співає левову частку провідного драматичного репертуару, бере участь у прем’єрі відновленої після тривалого забуття “Чарівниці”. Згодом Федір Шаляпін, що ставив вперше в Большом вердівського “Дона Карлоса”, обрав Ксенію на роль Єлизавети Валуа.
Держинська із самого початку прийшла в театр як співачка на ролі першого плану, хоча мала за плечима всього лише один сезон в оперній антрепризі. Та вокальна майстерність і неабиякий сценічний талант відразу поставили її на один щабель із найкращими виконавицями того часу. Імпресаріо найкращих оперних театрів світу, разом із нью-йоркський “Метрополітеном”, паризькою “Гранд-Оперою” і берлінською Оперою, намагалися переманити співачку до себе, але всі намагання залишилися безуспішними.
Єдиний раз, у 1926 році, Ксенія співала на сцені Паризької Опери. Цей виступ мав шалений успіх – у малознайомій французькому слухачеві опері Римського-Корсакова співачка продемонструвала всю свою вокальну майстерність, зумівши донести до вишуканої авдиторії всю красу шедевра музичної класики, його етичні ідеали, глибину і самобутність. Паризькі газети захоплювалися:
“Пестить чарівністю і гнучкістю голосу, відмінною школою, бездоганною дикцією, а головне – тією натхненністю, з якою вона провела всю партію, і так провела, що протягом чотирьох актів увага до неї не слабшала ні на хвилину”.
Голос Держинської був тонким і унікальним інструментом, повним відтінків і світлотіней. Вона володіла потужним, яскравим, чистим і ніжним лірико-драматичним сопрано виняткового за красою тембру, рівним в усіх регістрах, зі світлими, польотними верхами, концентрованою драматично звучною серединою і повнокровними, насиченими грудними нотами. Особливою властивістю її голосу була незвичайна м’якість.
Та попри те, що співачка не мала суперниць у театрі, Ксенію мучив душевний неспокій. Вона як інтелігентка, тяжко переживала за викорінення новою владою її світу. Особливо це стало помітно в буремні 1930-ті роки, коли саме існування і театру, і жанру були під питанням та тривали на тлі страшних репресій. Але Держинській пощастило – її оминули утиски та гоніння. Вона продовжувала підкорювати слухачів своїм голосом, гастролюючи територією Радянського Союзу.
Викладацька робота Держинської розпочалася в Оперній студії Великого театру в 1935 році. Під час Другої світової війни, з 1941 до 1943 року, перебуваючи в евакуації, вона працювала з солістами оперного театру в Ташкенті. Після війни повернулася до Москви. 1947 року стала професором катедри сольного співу консерваторії, а два роки по тому обійняла посаду декана вокального факультету.
Композитор Микола Голованов згадував, що навіть після завершення сценічної кар’єри Держинська “весь час хотіла бути корисною країні як вихователька та вчителька молоді. Всю свою душу і знання вона вкладала в цю справу. Вона нескінченно працювала в консерваторії і буквально горіла на роботі”.
Дійсно, крім офіційної роботи, Ксенія Держинська виступала у фахових виданнях зі статтями з вокального мистецтва. Писала мемуари, читала доповіді та лекції в інших музичних навчальних закладах.
Ні чоловіка, ні дітей не мала, всю себе віддала мистецтву та сцені. Із 1915 до 1948 року, бувши солісткою Большого театру в Москві, виконала понад 25 партій у 1044 оперних спектаклях.
Померла Ксенія Держинська 9 червня 1951 року в Москві. Похована на Новодівичому кладовищі.
Джерело -- Український інтерес Автор --Марися Тишкевич
