КРИК НЕНАРОДЖЕНОЇ ДУШІ
Мене сьогодні мама вранці вбила,
Чогось так гірко й боляче було,
Вона мене, напевно, не любила,
Від болю того тіло все пекло.
Мої маленькі ручки й ніжки відривали,
А я у Бога відповідь питав,
Далі мене ще більше шматували,
Господь лише дивився і мовчав.
Я так хотів побачити тебе, матусю,
Із темряви прийти на білий світ,
І мріяв, що до тебе пригорнуся,
А ти оберігатимеш від бід.
Ще ввечері я розказать тобі хотів,
Що розрізняю голос твій здаля,
Та, мамо,….. ти пішла до лікарів,
Сказала, що не хочеш це дитя.
Кричала, що ще зовсім молода,
І я тобі лиш буду заважати,
Що планувала по -іншому життя,
І мамою ще не готова стати.
Тоді ти вирішила все за нас обох,
Не розуміючи, що гріх тяжкий вчинила,
Але я молюсь, щоб змилувався Бог,
Бо не розуміла,що життя моє згубила.
Рідненька, прийду у снах до тебе всеодно,
І розкажу, як добре в небі, у раю,
Не хвилюйся, тебе пробачив я давно,
Люблю, цілую, міцно обіймаю.
Швидко минуть роки ті золоті,
Не буде радощів, земних утіх,
Ти будеш шкодувати, мамо, у житті,
За скоєний важкий свій гріх.
Бо ж діти-це не якесь сміття,
Що можна скласти у пакунок,
А діти-це нове життя,
Найбільший в світі подарунок!
Лариса Галузінська
