Кричать слова. І фрази -- кострубаті.
Нема віршІв, таких, як в ту веснý.
Не гріють душу "котики" лапаті,
і б'ється в скронях:"Припиніть війну!"
Он, вишні в біле вбрались, як до шлюбу.
Гудуть джмелі. І млосно на душі...
Верніть веснý! Колишню і беззубу.
Таку, в якій кохалися усі.
Таку, де ллється пісня солов'їна,
де діти молочай плетуть в вінки.
Де в квітах моя рідна Україна,
серед людей, що кращих не знайти.
Де вечорами пахне матіола,
і стукають в вікно важкі хрущі.
Де все цвіте. І тихий рай довкола.
Де чути сміх. І діти всі живі...
Кричать слова. І фрази -- кострубаті.
Чому? Чому нам вкрали цю веснÿ?
Чому квітки і думи гіркуваті?
І б'ється в скронях:"Припиніть війну!"
Людмила Галінська
