ЕКСКУРСІЯ ДО ШКІЛЬНОГО МУЗЕЮ
А чи були ви в нашому музеї? Якщо ні, то не відмовтесь скласти компанію, і трішечки побродити по безцінних куточках історії Полтавського краю, так як експонати, що демонструються в нашому музеї, зібрані не тільки на території нашого села. Зверніть увагу на експозиції нашого музею. Вони різноманітні.
А зараз я запрошую вас відвідати нашу українську світлицю. Українська хата… Гарна, заквітчана, мов сама весна.
Перед вами піч. В оселі вона займала внутрішній кут з боку вхідних дверей . Її часто розмальовували квітами, хрестиками та кружечками. До речі, люди вірили, що домовик любить жити в печі, через це в хаті остерігалися говорити лихі слова: « Сказав би, так піч у хаті!»
Протягом століть найнеобхіднішою річчю в хаті була скриня. У скриню складали святковий одяг, весільні рушники, сорочки, скатертини, ховали туди рядна і подушки. Виходячи заміж, дівчина забирала із собою й скриню. Подивитись на неї виходило все село. Говорили: яка скриня, такай удача молодої до діла, така й господиня буде. Поруч стояли саморобна лава та дерев’яне ліжко.
В покуті розміщувалася божниця. Її прикрашали спеціальними рушниками, завішували завісками.
Рушник на стіні – давній звичай. Із сивої давнини І до наших днів, у радості і в горі, він став частиною народного буття. З ним людина приходила у світ, жила і помирала. На Полтавщині рушники були вишиті хрестом, полтавським декоративним швом або гладдю.
Варто зазначити, що більшість мотивів для орнаменту українцям подарувала сама матінка-природа. Найпоширеніші та найбільш шановані давніми українцями кольори – червоний та чорний. Вони вважалися магічними..
Стіни прикрашали вишитими картинами. Нитки для вишивання фарбували природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть.
Перед вами ткацький верстат. Ткацтво було найбільш поширеним видом господарської діяльності українців. Робота на ручному ткацькому верстаті була досить трудомістким і втомливим процесом, що вимагав постійної уваги, ширина тканини не могла перевищувати довжини руки ткача (була близько 80 см).
Основними прядильними волокнами були вовна, коноплі і льон. Ще використовували дику кропиву. Саме вони були придатні для виготовлення пряжі. Вовняна пряжа передувала конопляній, а тим більше лляній, оскільки льон на нашій території почали вирощувати значно пізніше коноплі. Пряли нитки вручну. Використовували такі знаряддя праці як терниця, гребні, веретена, прядки. В результаті кропіткої роботи отримували полотно, яке поділяли на три групи – для одягу, впорядкування житла і господарських потреб.
Крім рушників та вишитих картин стіни світлиці прикрашали саморобними килимками. Виткану мішковину розфарбовували, вишивали, робили аплікації.
Наш музей - це місце, де зустрічаються сьогодення і минуле. Він сприяє відродженню культурно-історичної та духовної спадщини і народних традицій українського народу, формуванню національної свідомості, любові до рідного краю, забезпечує духовну єдність поколінь.