Кожен в житті спокутує гріхи
Як не свої, то сьомого коліна
А в моїм серці вітровій лихий
І біль за твою долю, Україно.
Чиї гріхи спокутуєш, сумна,
Штормам історії віддана на поталу?
Кривава твоя доленька ясна,
В руїнах села і міські квартали.
У твоїм світі громовиці жах
І блискавиці стрілами в зіниці.
В твоїх синочків нині у руках
Уже не плуг, а смертоносна криця
Ворожа кров змиває давній гріх,
Що, як іржа, нам душі розїдала.
Прийму причастя із долонь твоїх,
Моя країно, болю і печалі.
Прийду очищеним у яблуневий рай,
Де грає сонце у рожевім цвіті.
Душею лину десь за небокрай,
Та з Україною довіку в сему світі.
