У самих козаків з приводу чуба було кілька своїх варіантів. Один із них каже, що оселедець могли носити лише досвідчені запорожці, які побували в бою. Таким чином, у натовпі козаків можна легко було відрізнити стриженого під горщик семінариста, чумака чи хлібороба від військової еліти.
Є й містична версія. Колись козаки вірили, що після смерті за їхній спосіб життя їм забезпечено місце в пеклі. Але оскільки вони були захисниками православної віри від басурман та католиків, то Господь їх рятував від вічних мук. Всевишній міг витягти з пекла козака саме за його розкішний чуб.
Декому більше подобається жорстоке пояснення зачіски. За однією із гіпотез, чуб козаки перейняли у татар. Ті робили досить далекі набіги, під час яких були втрати. Вовтузитися з тілом під час походу було не з руки, а поховати воїна хотілося на батьківщині.
Тому від тіла загиблого відділялася голова та прив’язувалася до сідла побратима біля похідних сумок. З таким страшним багажем татарський воїн міг мандрувати місяцями, а голова тим часом муміфікувалася. Деякі історики впевнені, що козаки, які також заходили з боями дуже далеко, перейняли цей моторошний, але практичний спосіб.