13.07.2022, середа — 140 доба війни. 194-й день року. До кінця року — 171 день.
Сьогодні — День народження знаменитого козака, автора «Мелодії». Внучатий небіж Соломії Крушельницької був усюди перший: створив музичну візитівку України, посолодив душі радянських українців першими вітчизняними твістами…
«Мелодія»ля-мінор.Ювілейний творчий вечір Мирослава Скорика. Диригує автор. Солістка Б. Півненко
Його пращури на Запорозькій Січі й полюванням на ворога займалися, й були гуртом скорого реагування, наче «Альфа», тому їх називали Скориками. Пам’ятаєте, у «Сватанні на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка відставний солдат Скорик? Високий, широкоплечий Скорик звільнив із полону красуню, закохався у козачку і подався до її батьків у містечко Завалів на Тернопіллі. Стали вони жити-поживати, добра наживати. І діточок пучок нажили, й онучат догледіли.
А от їхній правнук, чи, може, праправнук (хто їх ті пра- підрахує?) Михайло теж був козаком нівроку: високим, справним, то й забрали його до цісарського війська. Тільки мав Михайло ніжну душу та вдачу голубину, не міг він убити людину, а їх гнали боснійських повстанців звоювати. І хоч їм срібло-злото обіцяли, звільнився Михась і подався до ченців у монастир поблизу Старого Самбора. Працював за трьох, їв за двох, але щось муляло його душу: не свою справу він робить. Пішов Михась до високого начальника і попросився учителем до школи. «Куди тобі, парубче? Сміється пан, — українці годні тільки в хлопи та попи!» «Ах, так!» – Михась грюкнув кулаком по столу, а той хрусь — і навпіл. Злякався пан і дозволив Михасеві бути учителем у далекому-далекому селі коло Самбора. Там він, без спеціальної освіти, не тільки гарним вчителем став, а й директором школи довгі роки працював, бо то була його справа. Там Михась знайшов собі пару напівкозачку-напівпольку. З часом приніс їм лелека синочка, теж Михайлика, донечок. І вирішив батько дати своєму синові найкращу освіту, щоб ніхто ніколи козацькою кров’ю не комизував. Закінчив Михайло-молодший університет у Відні, працював заступником Філарета Колеси у Львові в Академії наук.
У роки німецько-радянської війни старший син Михайла Скорика брав участь у Другій світовій війні в лавах дивізії «Галичина», після війни йому вдалося емігрувати до Австралії. От тому учні-третьокласники шепотілися, поглядаючи на пусту парту Мирося Скорика, що «Миросьо вивезли на білі ведмеді». Звісно, це був залізний аргумент не згадувати прізвище родини…
Десь років-кілограмів п’ятдесят тому ми любили «суботники». Вихідний був один, тому ми, дев’ятикласники, збиралися суботнього вечора у кого-небудь вдома, слухали бобінний магнітофон: Елвіса, бітлів, камінці-ролінги, перекладали з англійської тексти пісень, сперечалися і танцювали безперервно твіст, чарльстон, рок-н-рол — хто кого перетанцює...
Якось Генчик привіз нові записи та масу чуток-пліток. А Генчик був майстром з тих, хто не дихне, як не збрехне!
— Уявіть собі, я у ресторані «Будапешт» бачив лабуха з джаз-оркестру. Так от про того Мирося-піаніста я такого наслухався! Рід його мало не від короля Данила походить. Точно чув, що по батькові там були запорозькі козаки-спецназівці. Уявіть собі — по мамі його бабцями були Соломія Крушельницька, художниця Ярослава Музика! І цей чел-рокер організував і очолив перший український ВІА «Веселі скрипки». Він написав найперший український твіст «Не топчіть конвалій»!
ВІА Веселі скрипки — Не топчіть конвалій (Львів, 1963)
— От я дістав записи Скорика, слухайте! — Генчик увімкнув магнітофон — і кімнату наповнили танго-блюзу «Намалюй мені ніч».
ВІА Веселі скрипки — Намалюй мені ніч — поч. 1960х
Не знаю, скільки правди було у розповіді Генчика, але з того часу я часто згадувала ім’я композитора — Мирослав Скорик! 1964 року його музика до фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова полонила моє серце!
Потім був мульт «Як козаки...» (1967) з музикою Мирослава Скорика.
Пречудовий мультик В.Дахна «Як козаки куліш варили» (1967) з музикою Мирослава Скорика
Сподівалася, що він працює у Києві в консерваторії, назбирала 12 карбованців на літак — і до столиці. Прилетіла раз, другий — а він то в США працює, то в Австралії.
Уже в часи перебудови я дізналася, що несолодко велося козацькому нащадкові. Народився у Львові, змалку займався музикою. Шестирічним Мирось мав дати концерт «бабуні Со», яка відзначила здібності малого. А 1947 року родину Скориків репресували, загнали у «телячі» вагони й упродовж місяця етапували в Сибір.
Вісім років Мирось карався у сибірських таборах. Його татусь, випускник Віденського університету, сторожував на цегельному заводі й продавав квитки в лазні. Але й там Мирось продовжував заняття музикою у учениці С. Рахманінова — Валентини Канторової. 1955 року родині Скорика було дозволено повернутися до Львова. 17-річний Мирослав Скорик вступив до Львівської консерваторії та навчався композиції в класі Станіслава Людкевича та Адама Солтиса. Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова Івана Франка. Потім була аспірантура. У 25 років — наймолодший член Спілки композиторів України, викладач Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики і композиції.
Завершив оперу М. Леонтовича «На русалчин великдень».
Оперу «Мойсей» благословив римський папа, її постановку оплатив Ватикан.
Був період, коли ми бурхливо обговорювали тему дружини Лариси — архітекторки, «найінтелігентнішої інтелігентки України». Вона ж — нардеп, яка не голосувала за державну незалежність! Ми так співчували композиторові, що доля благословила його другою дружиною — Андріяною.
Кажуть, пам’ять про композитора живе доти, доки лунає його музика. Слухаймо ще і ще... Карпатську рапсодію для скрипки і фортепіано Мирослав Скорик написав в стилі Ференца Ліста. У ній знайшли цікаве втілення західноукраїнські та єврейські фольклорні мотиви.
Мирослав Скорик. Карпатська рапсодія для скрипки і фортепіано. Б. Півненко
Заслужена артистка України Богдана Півненко — це український Паганіні в спідниці. Хто думає, що це перебільшення, може піти на її концерт і переконатися в правдивості порівняння, хоча, зрозуміло, різні часи — різні критерії. Та видатний композитор, народний артист України Валентин Сильвестров вважає Богдану Півненко скрипалькою світового значення, котра нічим не поступається Ґідону Кремеру. Їй сповна притаманні віртуозність, пристрасність-емоційність, інтелектуальність...
Обкладинка: портрет Мирослава Скорика у виконанні Миколи Струса
