Космея, Явдошка, розтріпана пані…
І як цю красунечку тільки не звуть.
А може це зорі на аероплані
Спустилися з неба на землю… Й цвітуть!
Такі вони милі, такі вони рідні,
Я знаю з дитинства цих любих сестриць.
Вони непримхливі й водночас тендітні,
І дуже вже схожі усі до зірниць.
Тому-то космеєю звуться ці квіти,
Що зорі п’ють роси з її пелюсток.
Красуні космеї – це зоряні діти,
У них навіть очі такі, як в зірок.
© Наталя Карпенко
