Однією з основних цілей роботи з дитиною з особливими потребами є інтеграція її в суспільство, нормалізація життя дитини та життя всієї сім’ї. У наш час в Україні існує мережа спеціалізованих дитячих садочків і шкіл для дітей з порушеннями розвитку. Практично кожна дитина з трирічного віку може отримати розвивальне навчання в системі дошкільної освіти.
Розвивальна допомога, надана на ранніх етапах, знижує ризик відставання і сприятливо впливає на загальний розвиток дитини та її інтеграцію в суспільство, включення в систему дошкільної і шкільної освіти.
Тому актуальним є питання про вдосконалення і підвищення ефективності допомоги дітям раннього віку з порушеннями розвитку, підвищення рівня батьківської компетентності, попередження ранньої інституалізації та дезінтеграції таких дітей, їм надається відповідна корекційна робота.
Корекційна робота – це діяльність, спрямована на поліпшення процесів розвитку і соціалізації дитини, послаблення або подолання психофізичних вад у процесі навчання і виховання з метою максимально можливого розвитку їхньої особистості та підготовки до самостійного життя.
Основні принципи корекційної роботи:
• корекційно-розвиваюча спрямованість навчання і виховання;
• системний підхід до здійснення корекційного впливу на розвиток дітей;
• зв’язок корекційної роботи з життям і практикою;
• реалізація корекційної роботи в усіх ланках навчально виховного процесу.
Корекційну роботу можна умовно поділити на два етапи. Перший – «пристосування до дефекту». Необхідність цього етапу зумовлена тим. Що процес корекції здійснюється навчанням дітей. Спочатку для того, щоб навчання було можливим та ефективним, педагог створює такі умови, за яких наявність дефекту не перешкоджає засвоєнню знань. В організації навчальної діяльності враховується рівень знань, темп роботи, динаміка втомлюваності, обсяг пам’яті, стійкість уваги, довільність психічних процесів. Проте пристосування до дефекту перешкоджає успішній адаптації дітей з вадами до умов життя. Другим етапом корекційної роботи є розвиток особистості дитини, а саме: поступовий розвиток пізнавальних процесів, оптимізація темпу роботи та динаміки втомлюваності, посилення здатності до саморегуляції тощо.
У корекційній роботі розрізняють спрямованість на виправлення дефектів, спільних для дітей з різними нозологіями (загальна корекція) і спрямованість на виправлення дефектів, характерних окремим групам дітей (індивідуальна корекція). Головним при наданні індивідуальної допомоги повинна бути активізація вольових зусиль дітей, їхньої самостійності, підтримання інтересу до виконання завдань.
Основним завданням корекційно-розвиткових занять для дітей з порушеннями розвитку є формування у них навичок життєдіяльності в соціальному середовищі. Досягнення цієї мети забезпечується розв’язанням наступних завдань:
- соціальна адаптація дітей;
- корекція порушень розвитку;
- загальний фізичний розвиток відповідності з іх можливостями.
Основною формою роботи з дітьми з особливими потребами є корекційні заняття.
У корекційній роботі форма навчання – це спеціально організована діяльність педагога і дітей з порушеннями розвитку, спрямована на корекцію вад, яка залежить від кількості дітей і відбувається відповідно до спеціально визначених норм та положень (програмових, санітарно-гігієнічних, профілактичних тощо).
За кількістю учасників у спеціальних групах виділяють фронтальні (з усією групою), підгрупові (частина групи) та індивідуальні заняття.
Фронтальна групова робота допомагає сформувати в дитини досвід, необхідний для її подальшої інтеграції, мотивує дітей до розвитку. У дитини в колі малечі активізується мотив досягнення, з’являється необхідність відстоювати свої інтереси й можливість наслідувати інших, тим самим навчаючись. Знаходячись у групі, дитина вчиться спілкуванню і взаємодії з однолітками й дорослими. Такий досвід спілкування і взаємодії вона може отримати в дитячому.
Підгрупові заняття передбачають диференційовані завдання для підгрупи дітей, що мають схожі за структурою дефекти. Індивідуальні заняття проводяться вчителем-дефектологом з однією дитиною. Протягом індивідуальних занять виконуються індивідуальні корекційно-розвивальні мікропрограми, розроблені вчителем-дефектологом на основі результатів обстеження дитини на початку навчального року.
Необхідність проведення занять усіх видів обумовлюється навчальними програмами, корекційною спрямованістю корекційного впливу та розвитком індивідуальних здібностей дітей.
Оскільки корекційна робота передбачає комплексне вирішення завдань розвитку дітей, тому найбільш широко використовуються комплексні заняття, які враховують особливості оволодіння дітьми мовою як системою мовних одиниць. Тільки взаємозв’язок, взаємодія різних завдань дають можливість дитин усвідомити різні аспекти мови.
Одним із основних завдань корекційної педагогіки являється підготовка дітей до самостійного життя в соціумі
Формування предметно-практичних дій на основі використання збережених аналізаторів являється важливою складовою освітнього процесу та корекційної роботи.
Весь процес корекційного навчання має чітку комунікативну спрямованість. Елементи мовної системи, що засвоюються, повинні включатись у безпосереднє спілкування. Важливо навчити дітей застосовувати відпрацьовані операції в аналогічних або нових ситуаціях, творчо використовувати отримані навички в різних видах діяльності
До організації і проведення корекційних занять з дітьми сформульовані наступні дидактичні вимоги:
1. Ретельна попередня підготовка до заняття. Визначення завдань, методів і прийомів навчання, взаємозв’язку з іншими видами діяльності. Необхідно продумувати структуру і хід заняття, підібрати відповідний мовленнєвий та наочний матеріал.
2. Відповідність заняття віковим, психологічним і мовленнєвим можливостям дітей. Навчальна діяльність має бути організована на достатньому рівні складності з урахуванням потенційних можливостей дітей. Навчання має мати розвивальний та виховний характер.
3. Структура заняття має бути чіткою. В ній виділяють зазвичай три частини – увідну, основну, заключну. В увідній частині передбачений обов’язковий організаційний момент, який дає змогу налаштувати дітей на заняття, відбувається повторення попереднього матеріалу, повідомляється тема заняття, утворюються відповідні мотиви наступної діяльності з урахуванням віку і ступеня розвитку мовлення дітей. У основній частині вирішуються головні завдання заняття, використовуються різні навчальні прийоми, створюються умови для різноманітної діяльності дітей. Заключна частина коротка та емоційна. Її мета – закріпити і узагальнити знання, відпрацьовані в основній частині заняття. Оцінка досягнень дітей на кінець заняття має бути не формальною, а об’єктивною і заохочувальною.
4. Оптимальне поєднання колективного характеру навчання з індивідуальним підходом. Як правило, діти в підгрупі різняться за своїм мовленнєвим та психофізичним розвитком. Це потрібно враховувати під час вибору методів і прийомів роботи, індивідуальних завдань і інструкцій до них.
5. Правильна організація занять повинна відповідати усім гігієнічним та естетичним вимогам, які висуваються у дошкільному закладі. Рекомендується невимушені форми організації дітей, які сприяють утворенню довірливої атмосфери, при якій діти бачать один одного в обличчя, перебувають поряд із вчителем-дефектологом.
Розумове навантаження дітей вимагає перепочинку, який виявляється у зміні їх діяльності, проведенні різноманітних фізхвилинок, використанні різних видів ігор та вправ.
6. Врахування результатів заняття допомагає контролювати процес навчання, засвоєння дітьми навчального матеріалу, забезпечує встановлення зворотного зв’язку, дозволяє намітити шляхи подальшої роботи з ними.
7. Зв’язок занять з іншими видами діяльності. Необхідний для відпрацювання стійких навичок і умінь. Необхідно закріплення матеріалу на вечірніх заняттях вихователя за завданням педагога, під час ігор поза заняттями, у трудовій діяльності, у побуті, вдома з батьками.
8. Наступна вимога – це оптимальна інтенсивність навчального навантаження. В основі має бути принцип розвивального навчання. У зв’язку з цим дітям потрібно давати досить складні завдання, виконання яких вимагало б активної мовленнєвої та розумової діяльності.
9. Заняття повинні носити виховний характер. На корекційних заняттях реалізується принцип виховного навчання як за змістом заняття, так і на основі правильної його організації.
Крім того, заняття допомагають виховати такі морально-вольові якості, як цілеспрямованість, дисциплінованість та інші, що позитивно впливають на формування пізнавальних інтересів дітей з особливими потребами.
10. Емоційний характер заняття. Кожне корекційне заняття має надавати дітям почуття задоволення. Досягається це завдяки використанню доступних і цікавих для дітей прийомів навчання, створенню атмосфери емоційного комфорту для кожної дитини, доброзичливості, зацікавленості в найменшому успіхові.
11. Максимальна мовленнєва активність на занятті. Специфікою корекційних занять є те, що активність дітей на цих заняттях виявляється у сфері розумової діяльності. Дитина має слухати, думати, бути готовою дати відповідь. За таких умов потрібно формувати у дітей навички організованої суспільної мовленнєвої поведінки: вміння слухати інших, висловлюватися, слухати і розуміти мовлення, звернене до всіх.
12. Максимальне використання ігрових прийомів навчання. Серед них – дидактичні, народні, рухливі ігри з текстами і діалогом, ігрові вправи, сюрпризи, забавки, ігрові життєві ситуації спілкування, в яких дитина виступає в ролі активного учасника.
13. Невимушеність і розкутість дітей на занятті. Діти можуть сидіти за столами або на стільчиках півколом, супроти, вільно спілкуватися з педагогом, дітьми, гратися іграшками.
14. Поєднання колективного характеру заняття з індивідуальним підходом та диференційованим навчанням.
15. Фронтальні форми роботи передбачають загальні завдання, хорові відповіді мають поєднуватися з індивідуальними завданнями та роботою з підгрупами дітей. На основі знання індивідуальних типологічних особливостей та рівня мовленнєвого розвитку педагог розподіляє групу на дві-три підгрупи, пропонує їм відповідні завдання та прийоми навчання.
16. Правильна організація колекційного заняття з розвитку мовлення залежить від конкретних завдань і змісту; вини можуть проводитися у груповій кімнаті, музичному залі, на майданчику тощо. На занятті застосовуються групові та підгрупові форми організації дітей із здійсненням індивідуального підходу.
Для ефективного проведення індивідуальних корекційних занять необхідна чітка організація та знання особливостей порушень та особистісного розвитку кожної дитини.
Важливим є урахування специфічних проявів дефекту. Ті або інші прояви системного порушення мають різну динаміку подолання і, в зв’язку з цим, різну вираженість на різних етапах корекційного навчання. Визначити найбільш оптимальні строки їх подолання, а також послідовність – одне з необхідних умов ефективності індивідуальних занять.
Успішна соціалізація дітей з порушеннями розвитку багато в чому забезпечується їхніми вміннями: раціонально використовувати компенсаторні способи сприймання оточуючого світу, отримувати з їх допомогою максимально повні уявлення; умінням самостійно орієнтуватися в просторі, а також умінням спілкуватися і успішно взаємодіяти з оточенням.
Спеціальні корекційні заняття педагога відіграють значну роль у розвитку повноцінної особистості дитини з особливими потребами, у формуванні у неї навичок соціально-адаптивної поведінки
Реалії сьогодення та вимога суспільства щодо компетентнісного підходу до виховання мовної особистості створює необхідність введення нової класифікації корекційних занять у світлі окреслених питань.
Реалізація компетентнісного підходу як системного у корекційній роботі при формуванні пізнавальної діяльності сприяє фіксації та встановленню підпорядкованості знань умінням, ставлячи акцент на практичному аспекті.
Ефективність формування компетенцій у дитини з порушенням розвитку залежить від цілеспрямованого пошуку вчителями-логопедами, вчителями-дефектологами шляхів удосконалення організації корекційної роботи, урахування індивідуально-типологічних особливостей дитини з порушеннями розвитку, свідомого проектування змісту корекційного навчання на основі оптимального поєднання традиційних та інноваційних педагогічних технологій, дидактичних методів і прийомів.
При цьому традиційні форми і методи навчання стають підґрунтям наступного їх творчого переосмислення й оновлення.