В умовах дистанційного навчання нам спільно доводиться постійно мотивувати дитину вчитися. Адже і під час звичного освітнього процесу тема мотивації є доволі актуальною, а у цей період - мегаактуальною. Щойно дитина переступає поріг школи, сучасні батьки в паніці намагаються зробити все, щоб вона ходила туди з задоволенням.
Які тільки методи й прийоми не використовують батьки! І прохання, і шантаж, і залякування, і власний приклад, і винагороди у вигляді подарунків, інших усіляких благ і навіть грошей. Але діти зазвичай втрачають інтерес до навчання вже в початковій школі.
Зустрічаючись зі зневіреними батьками, можна зробити висновки, що вони з неабиякою впертістю роблять усе навпаки, навіть якщо читали правильні книжки з психології. Я чудово розумію, що сценарії поведінки для мотивації своїх чад тати й мами черпають у своєму дитинстві, у власних батьків, головним девізом яких було "Привчити!". І в цьому хаосі намагаються згадати, що ж саме їх змусило вчитися. Часто батьки так і кажуть: "Мене батько відлупцював, і я почав учитися". І вибирають з усього арсеналу методів, на жаль, той, що найбільше запам'ятався, а не найбільш ефективніший. Розглянемо причини падіння інтересу до навчання в школярів:
Сьогодні важливо розуміти, що навчання в сучасній школі вже інакше, ніж 20 років тому. Навчання — це, по суті, потік потрібної і непотрібної, корисної і марної інформації. У потоці такого інформаційного різноманіття з усіляких джерел дитині набагато складніше вибирати, хоча сам вибір величезний. Оскільки дитина має реальну можливість вибрати, звідки черпати знання, на жаль, вона часто робить вибір не на користь учителя.
У складному інформаційно насиченому світі завдання вчителя — навчити дитину відсівати, фільтрувати інформацію, відрізняти брехню від істини, аналізувати, систематизувати, шукати, націлювати увагу в потрібному напрямку. Іншими словами, формувати компетенцію медіаграмотності. Інакше пересичена інформаційним потоком дитина пізнавати нове не захоче, так само, як дитина, наївшись цукерок, не їстиме супу. І це перша причина браку мотивації до навчання. Ситу дитину неможливо нагодувати навіть смачною і корисною їжею.
Друга причина падіння інтересу до школи в дітей — хоч як парадоксально — це так званий ранній розвиток, який буквально захоплює батьків. Тоді, коли дитина повинна гратися, займатися творчістю і розвиватися фізично, надміру стурбовані майбутніми успіхами свого чада батьки саджають його за парту і змушують учитися. Мало того, що деякі відділи мозку ще не готові сприймати певну інформацію, не дозріли моторні функції, що дають малюку змогу сидіти і бути уважним, так іще й до цього батьки додають оціночність, даючи дитині зрозуміти, що любити її можуть і будуть тільки за те, чого вона досягла. Завищені вимоги в цьому віці паралізують волю дитини, вона починає розуміти, що любов дорослих людей до неї не беззастережна, а залежить від її успіхів. Це суттєво порушує картину світу і геть обеззброює батьків у пошуках мотивувальних ідей. Я не проти раннього розвитку, але під раннім розвитком я не маю на увазі навчання шкільних предметів.
Мотивація дитини прямо залежить від позитивного ставлення до школи його батьків, їхній особистий досвід і сценарії впливають на їхні фрази про школу, оцінку вчителя і його діяльність, здатність до критики й знецінювання шкільних подій. Тому батькам слід бути гранично уважними до власних висловлювань про школу, учителів і шкільні предмети. Фамільярність і відсутність субординації щодо вчителя не сприяє формуванню шанобливого ставлення до школи. Фрази, що знецінюють шкільні предмети, про те, що навчання — це втрата часу, не приведуть до того, що дитина на цьому тлі раптом почне вчитися й усім серцем полюбить школу. Величезну роль відіграє особистість першого вчителя, і якщо дитина раптом заявить: "Мамо, ти неправильно говориш, а от учителька правильно", вам слід порадіти тому, що дитина у вчительці знайшла авторитетну людину.
І от дитина вчасно й у повній готовності прийшла до школи. Що ж може її демотивувати?
Зазвичай діти, які не хочуть учитися, живуть у родинах, де немає єдиних правил і вимог до дитини з боку батьків або інших членів сім'ї, де мама і тато дають маляті суперечливі інструкції з виконання, наприклад, домашніх завдань, дотримання режиму дня, де суттєво відрізняються критерії успішності й правильної поведінки. Дитина, вловивши такі відмінності, вчиться маніпулювати вимогами, пристосовуючи батьківські розбіжності під свої потреби.
Тому важливо виробити загальну стратегію у вихованні й навчанні маляти, а також єдині критерії, які не змінюватимуться за відсутності того чи іншого члена родини.
Діти, в чиїх сім'ях бувають часті конфлікти й скандали між батьками, також можуть не надто хотіти вчитися, незалежно від того, живуть батьки разом чи окремо. Дитина в такій родині витрачає багато енергії на переживання або залагоджування конфліктів, і їй може просто бракувати сил на навчання. Абстрагуватися від такої ситуації без сторонньої допомоги самій дитині складно, і вона реагує на такий стрес зниженням усіх форм активності. Переживати за оцінки в такій ситуації їй просто не спадає на думку. Тому важливо розуміти, що дитина не може й не повинна виконувати роль медіатора між батьками, не можна покладати на неї відповідальність за ваші стосунки. Слід пам'ятати: якщо в сім'ї виникає загроза розлучення, то успішність дитини може знизитися, і перш ніж карати її за це, дорослі мають розібратися у своїх стосунках. Зміни в сім'ї можуть бути й приємними — наприклад, народження другої (третьої) дитину. Але й ця ситуація може серйозно вплинути на старшу дитину, викликаючи ревниві, конкурентні відчуття. Старший, бажаючи отримати привілеї молодшого, може спробувати психологічно регресувати, буквально знизити свій інтелектуальний рівень, щоб привернути до себе батьківську увагу. Відомі випадки, коли старші діти переходили на "дитячу мову", починали вимагати їх одягати й годувати, робити з ними уроки, хоча вже робили це самостійно. Особливо якщо батьки весь час говорять, що в молодшого є преференції в любові й увазі, "бо він маленький". Старша дитина чітко вловлює посил: хочеш, щоб тебе любили, — будь маленьким!
Ще одна улюблена фішка батьків — це бажання клонувати себе в дитині, нав'язуючи чаду свої уявлення про його майбутнє, часто реалізуючи свої нездійснені мрії і сподівання. Але ж дитина не ваша поліпшена копія, а окрема особистість з, можливо, зовсім іншими потребами, талантами й бажаннями, і ваші спроби зліпити з неї "свою мрію" можуть стати якщо не трагічними, то цілком реальними розчаруваннями.
Ніщо так не демотивує людину, як виконання чужої мрії. У ситуації пошуку покликання дитині важливо надати свободу, дозволяючи їй змінювати свої уподобання, шукати себе в різних формах і різновидах діяльності, не забороняючи змінювати свої захоплення, довіряючи її вибору. Саме так простіше надалі визначитися з професією, ніж, закінчивши музичну школу, навіки забути про піаніно і викреслити з пам'яті нотну грамоту.
Часто батьки в останній розпачливій спробі мотивувати дитину вчитися вдаються до грошової винагороди. Зізнаюся, всі такі випадки, які мені знайомі з практики, закінчилися повним провалом. Гроші — справді сильний і потужний мотиватор, але тільки тоді, коли людина вміє ними розпоряджатися. До того ж критерії плати за оцінки дуже сумнівні. В одній сім'ї тато завів дитині домашній "банківський рахунок": клав на нього гроші за високі оцінки й знімав за низькі. Через якийсь час дитина зайшла в "глибокий мінус" і геть втратила інтерес до цієї "забави", як, утім, і до навчання, адже віддавати борг їй просто було нічим. І татові мотивувати теж уже було нічим. Вибір платити чи не платити — за вами, але чи робитиме потім ваша дитина щось для вас безплатно, якщо вона вчиться для вас за гроші?
Сподіваюся, бити дитину за оцінки вам не спаде на думку…
Важливо знати, що порівняння дитини з іншими дітьми, висміювання, некоректні висловлення на її адресу і на адресу її діяльності, придушення особистості, звинувачення, погрози, побої — погані помічники в мотивації дитини вчитися.
Отже, ви вважаєте, що у вашої дитини немає бажання відвідувати школу, немає бажання навчатись… ви з цією проблемою звертаєтесь до вчителя, психолога, соціального педагога…
Погана новина: Психолог, соціальний педагог чи вчитель, на жаль, не зможуть змахнути чарівною психологічною паличкою або чарівним мотивуючим паском і зробити з дитини “навчального генія”. Соціальний педагог не зможе вселити дитині, що нецікаве – цікаво, страшне – нестрашно, те, що болить – безболісно.
Ми можемо пильно і не дуже пильно дивитися на всю сім’ю і ставити незручні запитання – і допомогти зрозуміти – чому мотивація не сформувалася або куди поділася.
Ось, наприклад, дайте відповідь на такі питання, в даному випадку не в голос, а самі собі…
Чим ви, шановні батьки, зайняті вдома, коли вас бачить дитина? Чи виконуєте ви з дитиною те, що вона бажає, а не те, що вам потрібно? Чи можуть вони реально визначити скільки сил ви докладаєте для виконання певної роботи? А ваша дитина бачить, що ви самі вчитеся? Наскільки ви самі довго будете робити те, що вважаєте безглуздим, не отримуючи внутрішньої винагороди, не бачачи дієвого результату. Перебуваючи під прицілом оцінок, без вільного часу? Ви самі з високою мотивацією робите нецікаву і рутинну роботу? Вам самим легко весь час виправдовувати чиїсь очікування? Ви щасливі? Перегляд відеоролику «Як допомогти дитині вчитись?!» https://www.youtube.com/watch?v=6xBcZq_RL2k
Батьки заперечують – “але є ж слово – Треба”.
Погана новина: з цим поколінням це слово не працює. Сучасні діти часто задають запитання – Навіщо?
А що ви відповісте на це запитання своїм дітям? (щоб мати професію, щоб заробляти, щоб добре жити і…, щоб тебе поважали, цінували, щоб допомагати людям… а хто для них є прикладом в цьому? Ви самі? Сусідський хлопчина з новою іграшкою чи «круті чуваки» із телевізора? Діти сфокусовані на тому, в чому вбачають сенс. Якщо ми не можемо його “показати”, вони шукають щось для себе “осмислене”, а ще частіше – пов’язане із задоволенням (так, часто це, на жаль, гра).
Слова “треба”, “повинен”, “зроблю” говорять про розвиток частини мозку, що відповідає за контроль над імпульсами. У сучасних дітей саме ця частина мозку “включається” пізніше. А в підлітковому віці іноді випадає з активності.
Хороша новина: ці частини мозку разом з цими самими словами активізуються, коли у нас є розклад дня, режим дня, коли є планування, коли у дитини є постійна невелика значуща відповідальність, коли є “ритуальні” дії – ритуали сім’ї, коли в родині заохочуються питання – і пошуки відповідей, коли вся сім’я щодня дізнається щось нове, коли є належна фізична активність.
Давайте досліджувати. Будемо розглядати паралелі. Дитина йде в школу з мотивацією. Дорослий йде на роботу з мотивацією.
– Ігровою (і тоді в школу він приносить іграшки, або “грає” за своїми правилами. У будь-який момент може сказати – “стоп гра” і вийти з навчального процесу). (Дорослий – “грає” в роботу, не підкоряється розкладу, дедлайнам, намагається робити тільки те, що цікаво, уникає відповідальності)
– Соціальною (дитина йде в школу дружити. Часто на шкоду навчанню. Якщо стосунки не складаються, може відмовлятися вчитися). (Дорослий йде на роботу для задоволеності контактами, іноді сидить в робочий час в соціальних мережах)
– Досягнень – дитина йде в школу за “12-тками” (добрими оцінками) (Якщо не вдається бути успішним, мотивація знижується). (Дорослий йде на роботу за статусом, похвалою керівника, зарплатою).
– Навчальна. Дитина йде в школу вчитися. Усвідомлено. За знаннями. Дорослий – йде реалізовувати свій потенціал.
Якщо всі види мотивації присутні в нашому житті одночасно і задовольняються – це щастя-щастя-щастя. Найбільш зріла з мотивацій – звичайно – навчальна. До навчальної мотивації часто потрібно просто дозріти (це одна з причин не віддавати дитину в школу до 7 років). Відеоперегляд ролику «Як заохотити дитину вчитися» https://www.youtube.com/watch?v=WAYGuQ8T-vI
Часто вчитель приходь і просить: поговоріть з ним, натисніть на нього, і кличте до відповідальності – марні!
Батьки просять вчителя, соціального педагога чи психолога – підсильте його мотивацію – некоректний і теж марний. “Говорити” і трансформувати, як правило, потрібно щось у всій сімейній системі. І робити треба теж все спільно: батьки разом із вчителями.
Коли батьки говорять, щиро, з любові і турботи – я хвилююся про те, ким він буде – хочеться сказати: “Діти не будуть – вони вже Є”. На жаль, вони часто відчувають себе прийнятими і улюбленими, і значущими, лише коли демонструють успішність. Вони так перевантажені нашими очікуваннями, що часто вже не знають, чого самі хочуть… Школа – тільки частина життя. А наші діти – не будуть. Вони вже є.
Отже, що ж мотивує дитину до навчання?
Важливо не знецінювати труднощі, переживання і виклики, з якими дитина стикається, а навпаки, їх приймати і “співчувати”. Зазвичай, ми натякаємо, що треба вже уроки робити, говоримо: “Ну там же так мало, ну всього кілька рядків написати, ну лише один приклад розв’язати, ну про що ми говоримо”. Нам здається, що розповідаючи, “як все легко“, ми дитину втішаємо і надихаємо. Натомість вона це сприймає так, як жінка в декреті типові “підбадьорювання” від чоловіка: “Ну, мила, ну ти ж і так цілий день вдома відпочиваєш…”. Текст далі ви всі знаєте…
Варто перефразувати все те, що ми хочемо сказати: “Це, напевно, так важко, коли ти приходиш зі школи втомлений, а тобі знов треба думати про уроки і про навчання. Не уявляю, як би я змогла приходити з роботи і щодня її ще робити вдома. Тому треба обов’язково тобі відпочити (подивитися мультик/почитати улюблену книгу/пограти у футбол), а потім сідати за уроки”.
Важливо не навішувати ярлики на дитину: “математика – це не твоє”, “англійська в тебе зовсім не виходить”, “ти нічого не читаєш” і так далі. Чим більше ми “форматуємо” дитину, тим більше вона буде цьому “формату” відповідати
Своєчасний початок навчального процесу, відповідно до фізичного й психологічного віку.
Адекватна оцінка її успіхів і промахів. Фіксація на успіхах.
Навчання дитини ЯК навчатися, даючи їй правильні схеми й методи здобування знань, відповідність методів її віку й потребам.
Повага до школи, вчителя, освітнього процесу.
Своєчасне заохочення і похвала в разі удачі, підтримка й допомога при невдачі.
Сприятливий мікроклімат в сім'ї, однакові вимоги й методи виховання.
Контроль і режим дня, привчання до самоконтролю.
Якщо ви бачите в дитині особистість, вірите в її сили й підтримуєте у важкі хвилини, це завжди принесе свої плоди, і ви будете нею пишатися.
Перегляд відеоролику «Дитячі прохання» https://www.youtube.com/watch?v=NbfvzrbCMKI
