Поняттям «компетентність» українська освіта оперує в значенні, запропонованому європейськими країнами.
Що таке компетентність?
Компетентність (соmpetency) - здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання.
Компетентність ґрунтується на знаннях і вміннях, але ними не вичерпується, обов’язково охоплюючи особистісне ставлення до них людини, а також її досвід, який дає змогу ці знання «вплести» в те, що вона вже знала, та її спроможність збагнути життєву ситуацію, у якій вона зможе їх застосувати.
Кожна компетентність побудована на поєднанні:
знань і вмінь,
пізнавальних ставлень і практичних навичок,
цінностей, емоцій,
поведінкових компонентів, тобто всього того, що можна мобілізувати для активної дії.
Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами до навчання, як
- особистісно орієнтований (який потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі “для всіх” на суб’єктивні надбання одного учня);
- діяльнісний (який може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій).
Перехід до компетентнісного підходу означає:
переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі;
зміщення акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях.
Реалізуючись у навчальних програмах, компетентнісний підхід змінює уявлення про оцінювання. За такого підходу найактуальнішою є проблема розвитку особистісних здібностей учня. Результати навчальної діяльності розглядають як особисті досягнення учня. Важливим стає не наявність у нього внутрішньої організації знань, а здатність застосовувати компетентності в навчанні та житті. Рішуча відмова від перевірки рівня засвоєння великого обсягу навчального матеріалу на формальному, репродуктивному рівні.
Чи не найактуальнішою умовою запровадження компетентнісного підходу до змісту освіти є реальне розвантаження школярів, оскільки модернізацію освіти не можна здійснювати додаючи все нові елементи до навчальних програм. Слід відмовитися від так званої енциклопедичності змісту шкільного навчання і формувати в школярів передовсім ті знання, які є необхідними для виконання практичних, ситуативних, особистісно орієнтованих комунікативних завдань.
Необхідно поглиблювати диференціацію навчання, особливо профільного, тобто відмовитися від засвоєння всіма учнями знань і вмінь, що є базовими лише для професійної освіти певного профілю.
КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ
- навчальна (уміння здобувати інформацію з різноманітних джерел різними способами, виділяти головне, аналізувати, оцінювати, використовувати на практиці; складати алгоритм навчальної діяльності; здійснювати навчальну діяльність у взаємодії; прогнозувати результат такої діяльності, докладати зусилля до його досягнення; формулювати, висловлювати, доводити власну думку; здатність навчатися протягом усього життя, підвищувати професійний рівень);
- здоров’язберігаюча (здатність зберігати фізичне, соціальне, психічне та духовне здоров’я – своє та інших людей);
- соціальна (здатність до співробітництва в групі та команді, мобільність, уміння адаптуватись і визначати особисті цілі та виконувати різні ролі й функції в колективі, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти індивідуальних і колективних дій; уміння визначати й реалізовувати мету комунікації в залежності від обставин; підтримувати взаємини; розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях);
- загальнокультурна (спроможність аналізувати й оцінювати досягнення національної, європейської та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному й духовному контексті сучасного суспільства; знати рідну й іноземні мови, інтерактивно їх використовувати; опановувати моделі толерантної поведінки, створювати умови для конструктивної співпраці в умовах культурних, мовних і релігійних відмінностей між людьми та народами; застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему загальнолюдських цінностей);
- компетентність щодо інформаційних і комунікативних технологій (уміння використовувати джерела інформації, зокрема ІКТ, для власного розвитку, технічна компетентність, уміння раціонально використовувати комп’ютер для пошуку, опрацювання й систематизації, зберігання й передавання інформації, оперувати технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства);
- громадянська (здатність орієнтуватися в проблемах суспільно-політичного життя, здійснювати захист своїх громадянських прав та інтересів; взаємодіяти з органами державної влади на користь собі й суспільству);
- підприємницька (здатність співвідносити власні економічні інтереси з наявними матеріальними, трудовими й природними ресурсами, інтересами інших людей та суспільства; бути готовим активно діяти, організовувати власну трудову й підприємницьку діяльність і працю колективу; змінюватись і пристосовуватись до нових потреб ринку праці; оцінювати власні професійні можливості та здібності; складати й реалізувати плани підприємницької діяльності, приймати економічно обґрунтовані рішення; презентувати інформацію про результати власної економічної діяльності)
Ключові компетентності досягаються в процесі навчання через усі без винятку предмети й виховні заходи.
За набуття ключових компетентностей відповідальна не тільки школа: на їх формування впливають сім’я, масмедіа, релігійні та культурні організації.
Поняття “компетенція” сприймається як похідне, вужче від поняття “компетентність”.
Це соціально закріплений освітній результат.
Компетенція - об’єктивна категорія, суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень тощо у певній сфері діяльності людини.
Складовими предметної компетенції є знання, уміння, навички, ставлення.
Предметні компетенції можуть бути виведені як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, на основі яких формуються певні вміння й навички, досвід ставлень з певної галузі знань, що вкупі породжують якості особистості, спроможної успішно діяти в суспільстві.
КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ
При вивченні іноземної мови в проекті стандарту подано мету досягнення учнями такого рівня комунікативної компетенції, що дозволяє спілкуватись (розуміння, аудіювання, читання, говоріння, письмо). При цьому надано пояснення, що таке комунікативна компетенція, яка складається з трьох головних видів - мовленнєвої, мовної та соціокультурної. Мовленнєва, у свою чергу, складається з 4-х видів компетенцій - аудіювання, говоріння, читання та письма; мовна містить лексичну, граматичну, фонологічну та орфографічну, а соціокультурна компетенція охоплює два види - країнознавчу та лінгвокраїнознавчу компетенції. При цьому компетенції розглядаються як результати навчання та детально характеризуються, що дає змогу укладачам програм зрозуміти зміст цього поняття. Наприклад, компетенція в читанні в основній школі полягає в умінні розуміти адаптовані тексти, пов'язані з приватною, освітньою та іншими сферами, що побудовані на мовному матеріалі і які відповідають комунікативним потребам та інтересам учнів, з метою здобуття повної інформації, її оцінювання та коментування. Саме при визначенні компонента іноземної мови автори при описі результатів навчання виходять з позицій, що може робити учень, а саме - спілкуватись, використовувати компенсаторні засоби, тощо. Це дає підстави стверджувати, що ця галузь найбільш суттєво та систематизовано узагальнює й трактує поняття компетенції.
Комунікативна компетенція забезпечує:
- Оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності й основами культури усного й писемного мовлення, вміннями й навичками спілкування в різних сферах і ситуаціях у відповідності до досвіду, інтересів, психологічних особливостей мовця;
- здатність засобами мови вирішувати актуальні для мовця й суспільства задачі спілкування у побуті, суспільній, виробничій та культурній сферах життя, вміння використовувати мову й мовлення для реалізації цілей спілкування.
Формування вмінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі), тобто формування комунікативної компетентності, передбачене мовленнєвою лінією навчальної програми.
Що необхідно для сприяння формуванню комунікативних компетенцій?
Зміни у змісті освіти, а саме:
- зміни в методиці, широке впровадження в практику навчання таких альтернативних форм, как проектна та дослідницька діяльність; посилення діяльнісного характеру освіти.
- Урізноманітнення комунікативних ролей учня в процесі навчання.
- Розробка різноманітних методик систематичного розвитку комунікативних навичок учнів.
- Розробка спеціальних комунікативних тренінгів, інтерактивних ігор.
У рамках Міжнародної програми з оцінювання навчальних досягнень учнів у сфері функціональної грамотності – РІSА (Programme for International Student Assessment) кожні три роки з 1997 р. здійснюється визначення рівня оволодіння учнями необхідними для повноцінного існування в суспільстві знаннями й уміннями.
Компетентнісний підхід – лише один із чинників, що сприяють модернізації змісту освіти, він лише доповнює низку освітніх інновацій, не применшуючи значення класичних підходів