Коли збігаються на дощ хмарища
і насувається уже гроза,
ми задивляємось усе повище,
а поруч нас ось… гине вже краса.
Як добре, то радіємо задовго,
не бачимо, що розійшовся шов.
Але якщо тривога, то до Бога,
показуємо яка в нас любов.
Ми нарікаємо недобре часто,
чого терпіти мусимо тепер?
Господь дарує надприродне щастя.
Ще не межа, якщо наступить смерть.
Хіба можлива радість у час спеки,
коли немає дощику краплин?
Зійде веселка райдугою в небі,
як благодать на землю Бог пролив.
Існує поміж нами Захисниця,
Яка спроможна виблагати мир.
Не треба ненавидіти і злитись,
бо в цім усьому часто винні ми.
Свій погляд не понурюймо донизу,
нікчемних задумів навіщо глум.
Ставаймо під Нерукотворну Ризу,
розвіється несамовитий сум.
Як хочемо пошвидше перемоги,
щоб справедливість положила лад.
Не просимо за ворогів у Бога,
не пробачаємо за низку зла.
Ми називаємося християни,
та маємо гординю у серцях.
Хрестом за віру будемо стояти,
кричати: " Геть московського попа!"
Дев'ять мільйонів уже за кордоном,
воєнний час не змінить час війни.
Гримітиме по-справжньому за Доном,
пізнають лихоліття і вони.
Мажори будуть війську непридатні,
а гинутимуть вашії сини.
Ви кажете чи може Бог карати?
Біду накликали мабуть самі.
Нема богів язичницької думи,
не допоможуть заклинання рун.
Гроза із ураганами насуне,
життя в героїв та не відберуть.
Не кличе Бог людей лиш добрих часто,
а сонце світить навіть і на злих.
Покровом укриває Божа Мати
своїх дітей лякливих і сумних.
Напевно досить шибеникувати,
час каяття не запізнілий всім.
Немає жодних без якоїсь вади.
Як перед Богом гріх перепросім.
