Коли відкрились небеса,
На землю хлинула краса,
Господня слава і пророцтво -
Тоді закінчилось дівоцтво.
Твоє, Маріє, дівування.
Постукав Гавриїл ще зрання.
Глянув на Йосипа, присів.
І ось таке обом повів -
Маріє, радуйсь, Бог з тобою.
Народиш Сина ти зимою.
Месію, Господа, Людину.
Його положиш в домовину.
Він буде молодим, умілим.
Він матиме небесну силу.
Та люди грішні, їх вуста
Приб"ють Ісуса до хреста.
І Він не вмре і смерть поборе.
Ти будеш плакати, о горе.
А Він полине до Творця,
До Бога-Духа, до Отця.
Така історія, Маріє.
Вона то слухає, то мліє.
Одна така, Пречиста, Світла
І Богом нашим вже вагітна.
Сказала тихо - Зрозуміла.
/ Перечити ніяк не сміла /.
Я є раба, я буду мати.
Радіти буду і страждати.
Мені накреслена дорога -
Я подарую людям Бога.
І стало небо голубіти.
І стали трави зеленіти.
А люд не знав, що Бог у лоні.
Що Бог в Марії на долоні.
Святий цей день. Святкова дата.
І звістка світла і крилата.
Г.Потопляк.
