13.06.2022, понеділок. Війна: день 110. 164-й день року. До кінця року залишається 201 день.
"Коли моя Катруся повернеться з чужини, приготую її улюблених вареників із сиром..." Розмова з матір’ю юної фронтової волонтерки, парамедика, яка, крім ліків, допомагала захисникам Маріуполя своїми піснями. Пише Високий Замок
Від мами у цієї красуні немає жодних секретів
Цю дівчину із сонячною усмішкою, великими очима і божественним голосом, який лунав у підземеллі розбомбленої “Азовсталі”, віднедавна знає чи не кожен українець. 21-річна волонтерка з Тернопільщини надавала медичну допомогу мирним жителям Маріуполя і українським військовим. А у перервах між боями піднімала їм настрій душевним співом — через що й назвали її Пташка. Аматорське відео виступу в маріупольському підземеллі вражає.
Випускниця-відмінниця мистецького коледжу, активістка-правдолюбка, любителька швидкої їзди на мотоциклі, акторка народного драматичного театру-студії, поетеса, виконавиця класичних арій і патріотичної класики, парамедик. Усе це вона — Катруся. Так ласкаво називає неймовірну україночку її мама. У пані Світлани зараз тяжкі дні: разом із нашими військовими донька перебуває у руках чужинців…
Читати навчилася у два роки
— Як вам вдалося виховати таку доню — ліричну і водночас героїчну, мужню? – запитуємо у пані Світлани.
— Моя Катруся — не військовослужбовець, не укладала контракту на армійську службу. Пішла туди добровільно. Вона — парамедик, навчена надавати лікарську допомогу в екстремальних ситуаціях…
Пташка у житті доводилося нелегко. Дехто її не сприймав у колективі, бо завжди була на боці справедливості. Коли бачила, що хтось ображає слабшого, завжди ставала на його бік. У нашій сім’ї так заведено: допомагаємо тим, хто цього потребує.
Катруся росла спокійною, безпроблемною дитиною. Складати букви докупи і читати їх почала у два рочки. Вчилася самостійно, ніхто над нею не сидів, до науки не примушував. Достатньо було щось раз почути — вже знала текст напам’ять. Вчили ми свою дитину, як і всі інші батьки. Читали їй казки, співали, коли лягала спати. Катруся і сама багато читала. Любила історичну літературу, перечитала всі енциклопедії.
— Кажуть, ви зі своєю Катрусею ще й друзі…
— У мене з донечкою тісний зв’язок. Хтось написав, що я випадково дізналася про її перебування у Маріуполі. Це неправда. Я знала, куди вона пішла. До 19 травня мені було відомо про кожен її крок. При спілкуванні завжди питала у мене поради. Не було такого, аби щось одне від іншого приховували. Я так змалку привчила своїх дітей (у мене є ще старший син): краще я буду знати все від вас, ніж від когось. Діти навчені казати мені правду, якою гіркою вона не була б.
«У тому пеклі рятувала людей…»
— Не відраджували доньку від поїздки у Маріуполь?
— На початках Катруся перебувала в іншому місці на території Донецької області. На сході пробула майже рік. У Маріуполь потрапила з початком повномасштабної війни. Як парамедик допомагала тамтешнім людям. У тому пеклі рятувала цивільних, військових…
— А не хотіла вона іти творчою дорогою — адже була талановитою на сцені?
— Катруся закінчила з червоним дипломом Тернопільський мистецький коледж ім. Соломії Крушельницької. У неї академічний голос, академічний спів. Але чи комусь це зараз потрібно?.. Наразі вибрала собі інший шлях. Сама вирішує, куди їй іти, де її життя. Сама має зрозуміти, що у ньому хоче досягти. Змушувати до чогось я свою доньку не намагалася. Але підтримувати, допомагати — так.
— У вашої доньки був вогнистого кольору, як і волосся, мотоцикл-байк. Не застерігали її, що захоплення швидкою їздою — небезпечне?
— Якщо дитині щось не дозволяти, вона ще більше хотітиме “забороненого плоду” і потайки робитиме своє. Краще підтримати, попросивши про обережність. І пояснити їй, чим може загрожувати її ризиковане заняття. У жодному разі не можна бути категоричним — бо діти зроблять по-своєму, і тоді буде набагато гірше.
Малювала маки, волошки…
— Коли за наказом Верховного головнокомандувача захисники “Азовсталі” припинили опір і вийшли з катакомб (а разом з ними — ваша донька-парамедик), Катруся якось дала вам про це знати?
— Того дня, коли вони виходили, у нас з нею було телефонне листування. Не можу переказати вам його зміст. Скажу коротко: це були слова моральної підтримки. За найменшої нагоди Катруся була на зв’язку зі мною. Заспокоювала і дякувала за те, що я в неї є. Казала, що з нею все буде гаразд…
— Як ви відволікаєтесь від невеселих роздумів, спричинених тим, що ваша донька не з вами?
— Працюю. У мене дуже відповідальна робота, намагаюся виконувати її сумлінно. А вдома мене чекають сім’я, городи. І все, що пов’язане з допомогою фронту. Чим можу — тим допомагаю. Через велику зайнятість допомагати виходить, можливо, не стільки, скільки хотіла б. Але у мене є ще вихідні, є вечори, є ночі. І так відволікаюся від своїх тривог.
— Це правда, що ваша донька, яку вже нарекли Пташка, має тату із птахом?
— Правда. Тату моя Катруся хотіла дуже давно. Ще маленькою малювала фарбою на руці, на нозі різні малюнки. Після чергового прохання про тату я сказала їй: “От виростеш великою, тоді роби, що хочеш”.
Ескіз намалювала сама Катруся — там була пташка посеред волошок і маків. Прислала малюнок мені на погодження: “Що для тебе краще?”. Дійшли спільної думки, що птах з волошками виглядатиме ліпше.
— Ваша Катруся неодмінно повернеться додому. Як ви її зустрінете? Чим пригостите?
— У мене є вже замовлення від донечки — вареники із сиром, бісквітний торт з вишнями і мої домашні булочки. Коли ще у нас з Катрусею був зв’язок, вона казала: “Мамо, я приїду і захочу твоїх булочок…”.
