У цьому році відзначаємо ювілей виходу друком відомої п’єси Івана Котляревського – «Наталка-Полтавка». З часу написання – у 1819 році, твір жодного разу не був надрукований. Друзі Котляревського, потім його прихильники, читачі, творча інтелігенція поширювали лише рукописи твору, через це з’являлися його нові варіанти. Оригінал вперше був надрукований 185 літ тому, у 1838 році в альманасі «Украинский сборник», який видав за власний кошт професор Харківського і Петербурзького університетів, академік Ізмаїл Срезневський. Він підготував п'єсу до друку з відома і за життя автора.
У далекому 1816 році директором Полтавського театру стає Котляревський. Але тодішній репертуар театру був настільки далеким від звичайного життя, що Іван Петрович вирішив написати народну п’єсу, де розповідалося б не про абстрактних героїв із подвигами та стражданнями, а про звичайних людей. І йому це вдалося. 22 липня 1819 року на сцені Полтавського театру відбулася прем’єра драми – «Наталка-Полтавка». П’єса стала одним із перших драматичних творів нової української літератури, написаних живою, народною, українською мовою.
"Наталку - Полтавку" поставили у Полтаві за участю відомого актора Михайла Щепкіна в ролі Виборного.Популярності твору сприяла й чудова музика Миколи Лисенка.П'єсу вважали за честь режисерувати такі велетні театрального мистецтва, як Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський і Панас Саксаганський.
В ролі Наталки виступала знаменита Марія Заньковецька. Потім — Марія Садовська-Барілотті, Єфросинія Зарницька, Оксана Петрусенко.
Два роки "Наталку - Полтавку" через цензуру не брали в жоден інший театр. Аж у 1821 році її завдяки хитрості Григорія Квітки-Основ'яненка поставили у Харкові. Трупа спершу проанонсувала якусь дозволену п'єсу, а в останній момент під приводом «хвороби» когось із артистів терміново зробила заміну на «Наталку Полтавку». Авантюра вдалася, і п'єса пройшла з великим успіхом.
“Наталка Полтавка” викликала ажіотаж в Полтавській, Чернігівській і Харківській губерніях. Театри завжди були переповнені, а оплески не вщухали. Дійшло навіть до того, що власник Полтавського театру Іван Штейн викрав текст п’єси з нотами і без дозволу автора ставив її в багатьох містах України.Серед тодішньої української еліти вважалося модним і прогресивним знати «Наталку Полтавку» напам'ять і влаштовувати «битви цитат»: один починав читати довільний фрагмент п’єси, а другий мав продовжити. Популярність «Наталки» сягнула далеко за межі України: її ставили на сценах Петербурга, Москви, Кишинева, Мінська, Риги, Талліна, Вільнюса, багатьох міст Сибіру, Середньої Азії та Кавказу. Наприклад, у Варшаві на прохання глядачів драму показували двічі на день при переповненому залі. Користувалась популярністю вистава також у чехів, словаків та болгар. Тодішні газети писали: якщо немає в театрі збору, став “Наталку Полтавку”- і буде аншлаг. Музику до п'єси писали багато композиторів, але саме опера Миколи Лисенка стала найвдалішою і перетворилася на класику музичного мистецтва.
Загалом у "Наталці" 22 пісні. Арії, дуети, тріо, хор, серед них є і народні («Віють вітри, віють буйні», «У сусіда хата біла») і спеціально написані: «Всякому городу нрав і права», «Сонце низенько».
Більше двохсот років пройшло з часу написання "Наталки- Полтавки", та вона не втрачає своєї актуальності, пєса і зараз є в репертуарі багатьох театрів і користується неабиякою популярністю у глядачів.
