Деякі вчені вважають, що звичай носити чуби народився на Русі задовго до того, як з’явилися перші козаки. Є припущення, що ще до приходу християнства така зачіска вважалася ознакою почесної людини. Київського князя-воїна Святослава, який жив у X столітті, прийнято зображати з оселедцем.
Щоправда, про чуб у князя говорить лише одне джерело — рукопис Лева Діакона, який служив істориком при дворі візантійських монархів. Вчений описав образ Святослава під час його зустрічі з імператором Візантії Цимісхієм. Лев Діакон особисто був присутній під час розмови, тому йому цілком можна вірити.
Грек повідомив нащадкам, що Святослав Ігорович прибув на місце зустрічі на турі скіфського типу. Він був середнього зросту, блакитноокий, з плоским носом і густими бровами. У князя була невелика борода і довгі висячі вуса, а також поголена голова з одним лише довгим пасмом. Таку ж прикрасу носили кілька супутників Святослава, які належали до київської аристократії.
У вусі князя була масивна золота сережка з двома перлинами та карбункулом. Судячи з опису, Лев Діакон побачив перед собою справжнього козака. І це незважаючи на те, що до появи цього суспільного стану було ще 5 століть. Автор рукопису явно вразився зовнішністю гостя, який не був схожий на бородатих візантійців, одягнених в сукні. Завдяки працям іноземного історика було зроблено припущення про давню традицію українських воїнів та аристократів носити чуби.