Хочу розповісти вам про одну химерну організацію (ну клуб), в якій поки що жодного члена. Дійсного. Хоч члени-кореспонденти в кількості десяти, здається, вже є.
Хоч це, строго кажучи, і не члени. Ну я ж казав, що химерна організація. Пересвідчились? Втім, можна і самостійно розібратись, а я звернусь до головного питання цього проекту: директор закладу освіти поза Фейсбуком – це погано? Або інверсно: чи обов’язково директору НУШ бути у Фейсбуці?
Хто на посиланні був, той знає, що основна ідея клубу полягає в тому, щоб ті директори, які ефективно використовують Фейсбук, розказали про свій досвід колегам. Неофейсбученим. І це, як видається, може бути дуже потужним персоналізованим засобом для просування нашої школи до стандартів НУШ. Втім, аргументація ІТшника тут теж не завадить? Хоч, зрозуміло, ставлення до неї буде інше. Ой, звісно, що ці програмісти розуміють в наших освітянських справах…
Втім, я розраховую, як сказати чесно, не на тих, що будуть кривитись і пручатись, а на тих, що погодяться рано чи пізно про свій досвід розповісти. Так, поки що я жодного такого директора чи директорки не знайшов, але ж це поки що. Обов’язково знайду. За допомоги цього тексту зокрема.
Отже, чому директор НУШ обов’язково має завести собі акаунт Фейсбук?
1. Особистий розвиток
Формальна освіта дає підмурівок або рамки. Подальший досвід роботи в школі педагогом формує власне бачення, концепцію, педагогічний світогляд. Перший досвід роботи керівником (заступником) все це перевертає від «треба так» до «я маю це зробити». А далі?
Як навчатись і до кого звертати ті питання, на які кафедри чи соросята відповідей не мають? Ну як не мають, вони, звісно, щось скажуть, розумне, сучасне, але здебільшого не те, що директор визнає за відповідь. То як навчатись, у кого?
У людей. У колег, що їх можна почути саме у Фейсбуці. Ні, не в Телеграмі чи Вайбері, там інформація іншого ґатунку. Не кажучи вже про Твіттер або ТікТок. Саме у Фейсбуці можна знайти думки і оцінки, пропозиції і запитання, що просунуть директора в його роздумах про розвиток власної школи. І найкраще тут бути активним, ставити ці питання, залучати до розмови тих, хто є авторитетом. Вони всі у Фейсбуці є. А кого нема? Того ж взагалі нема, всі про це знають.
Навчання протягом життя? Протокол у Фейсбуці. Він же, надійний друзяка, все зберігає: про що минулого року говорили з пані Ольгою, що пропонував пан Василь два роки тому, аж ось і… Так, дуже корисно згадати. Ну і знаходить, звісно, миттєво.
2. Педагоги
Тільки їх руками (чи мізками й душами) можна довести власну школу до стану НУШ. А для цього їх треба знати краще, ніж про них написано в особистій справі. То треба бути ближче. Слухати і питати про те, що цікавить директора саме сьогодні, саме з цього конкретного приводу, в роботі (і думках) саме цього педагога.
Так хіба не можна вийти в коридор, зайти на урок, в учительську? А хіба не можна запросити до власного кабінету? Для душевної розмови. Можна, але це геть не той рівень контакту, не та довіра і не той затишок, що його одержують користувачі Фейсбуку, сидячи на власних диванах чи й у громадському транспорті. Але в той же час тут присутня й потрібна міра публічності. Цілком можливий дуже органічний баланс цих двох форматів спілкування. Для досвідченого користувача.
А піймати педагога за руку в коридорі щоб щось уточнити (або і просто привітатись) завжди можна. Як вже раніше про щось в Мережі поговорили фундаментально.
3. Учні
Коли я вчивсь в школі, звісно, в радянській, то всіх директорів завжди називали «драп». Не буду занурюватись, але це було обличчя держави. Суворе і містично віддалене від учня в своєму кабінеті. Куди могли «викликати». А сьогодні? Сьогодні дитиноцентричність.
Перечитайте, будь ласка, п.2 і помножте на десять. Бо, як відомо про літературу, для дітей треба писати як для дорослих, тільки набагато краще. Ну і про контакт директора з учнями це можна сказати. У порівнянні з педагогами. Тобто схема та сама, а для реалізації потрібно на порядок більше зусиль, такту і педагогічної підготовки. Сучасної. Базованої на науковому фундаменті та практиках корифеїв педагогіки, але сучасної. До речі, про корифеїв, помітили, де база Клубу?
Так учні – їх же нема у Фейсбуці, вони в ТікТоці, в квестах, іграшках, стрілялках, якихось власних форумах. Туди директора ніхто не запросить.
А директор запросить всіх своїх учнів в групу Учнівська рада? А директор покаже приклад серйозного повноцінного ставлення до розмови з учнівською громадою? А директор буває в форумах класів на сторінці школи? А директор може обрати разом з першачками найкращого кота класу чи зауважити щось на диспуті щодо громадянської освіти серед випускників?
Заходячи з боку тайм-менеджменту можна сказати так: півгодини на Фейсбук-сторінку школи щодня – це стандарт. Стандарт якості освіти.
4. Батьки
Так, хтось має пострадянське батьківство перетворювати на європейське? Може це педагоги НУШ? А може це власні діти, що набули в школі таких сучасних компетенцій? Див. пп 2 і 3.
5. Далі буде
Тепер буду приставати до знайомих директорів. Запрошувати доєднатись до цієї розмови. Можна навіть в цей текст подати свої абзаци. Будемо співавтори.
Або я в цьому блозі поставлю повний текст, що мені подадуть – вже з підписом автора і посиланням на його акаунт. Це буде зручно для читача: вся дискусія в одному місці.
Можна написати у власному блозі на Всеосвіті. Чи на іншому ресурсі, на місцевому сайті, обласному чи міському. Є такий? Тут буде посилання.
А в Фейсбуці можна? Так, але не варто. У Фейсбуці зручно обговорювати. А ставити такі тексти треба десь в інших місцях. Втім, це ж тільки порада, пропозиція. Як хто напише у Фейсбуці, то і таке посилання тут поставимо.
А от чого не можна, так це залишатись поза Фейсбуком. Ну і мовчати.
І от коли вже надії на те, що хтось з директорів у згаданій групі ФБ відгукнеться, з'явилась нова ідея: так на Всеосвіті ж директорів скільки! І вони ж сюди саме пишуть, це те, що треба. Пошук дав усього три прізвища. Ну як так? А наступного дня - цілу купу, ну щось біля чотирьох сотень. Так я десь з двадцять запрошень заслав. Подивимось, що буде. На той момент тут було 33 перегляди.
