Хтось вам сказав, що сильнії не плачуть.
Не варто тільки вірить цим словам.
Ці люди плачуть, щоб ніхто не бачив,
Для публіки - усмішка на вустах.
Вони не скажуть вам, як, часом, важко,
Як тисне їх тягар, що є в душі.
І як вони, немов підбита пташка,
Об землю б'ють знесилено крильми.
Ми думаєм - не плачуть, бо сміються,
Їм легко так живеться в світі цім.
Та, попри все, ці люди не здаються,
Хоч у душі та серці - заметіль.
Коли їм важко, то ідуть до Бога,
В молитвах біль навчились відпускать.
І хоч яка б важка була дорога,
Без сліз вони уміють все долать.
Марина Лавришин
