Холодний травень. Вітер, дощ, зола.
Плюс два і кутаюсь в свої думки про вічне.
Ще в квітні моя вишня відцвіла.
Ще кашляю, та це, видно, хронічне.
Пригадую паради перемог.
Сьогодні вони і чужі, й ворожі.
Веду з дідами вічний діалог
Про втрати в ту війну, й про ниви божі.
Діди мовчать. Заціпило і їм.
Вони побачили знов танки в ріднім полі.
Побачили як знову йдуть бої,
І люди наші гинуть у неволі.
А той, хто вів в атаку на Берлін,
Сьогодні сам вбиває і грабує.
З"вилось правило у нас - "двох стін"
І по льохах усе село ночує.
Веду розмову з батьком у цей день -
Як вижити, посіяти, зібрати.
Ховаю руки, мерзнуть, до кишень
І чую гвалт ворожої гармати.
Рахую дрони, вирви від ракет.
Пишу, пишу про поле і дорогу.
Стоїть бузковий на столі букет
І мрію я лише про Перемогу!
Г.Потопляк.
